Максим Кідрук - Бот

Ось так закрутилась уся ота веремія, пов’язана з підготовкою операції «Антибот». Що я тільки не вигадував, аби «B-2 Spirit» зміг дотягнути до цілі. Спроба «залучити» до операції заправників нічого не дала — повітряні танкери теж треба кудись саджати. Я не знав, як далі бути. По-голлівудськи висаджувати в повітря лабораторії кимось із учасників проекту «NGF» не хотілося — це тривіальний, заяложений хід.

Після тижнів кропіткого пошуку я несподівано натрапив на статтю, де йшлося про посадку транспортного літака «С-130» на авіаносець. Єдину в історії авіації! З’ясувавши, що одна з модифікацій «130-го» якраз є заправником, я втямив, що таки знайшов вихід з глухого кута. Ретельно прорахувавши час вильоту, час нанесення удару, місце зустрічі «Привида» з повітряним танкером і витрату пального, я «вшив» у сюжет історію про планування операції та знищення лабораторій. Як на мене, вона додала фабулі реалістичності. У будь-якому разі виконана робота зайвою не була. Якщо Пентагону раптом заманеться бомбити Чилі, вони можуть запросто використовувати мої напрацювання. За точність ручаюся.

Не варто, мабуть, казати, що аеропорти, пасажирські рейси, термінали і навіть ґейти, згадані на цих сторінках, також існують. Єдине припущення стосувалось населення Сан-Педро. Насправді населення Сан-Педро-де-Атаками становить 1938 жителів. Я зменшив цю цифру вп’ятеро до 400, вважаючи, що це реальна кількість людей, з якою 40 тренованих істот можуть легко впоратися (я міркував так: 3/5 з цих чотирьох сотень — це жінки та діти, лишається 160 чоловіків, розкиданих по селищу, сонних і не готових до опору, оскільки боти прийшли несподівано посеред ночі). Був, правда, інший варіант: я міг підвищити загальну кількість ботів і, відповідно, кількість тих із них, що втекли з лабораторій, але написання сучасної інтерпретації епопеї «Війна та мир» не входило в мої плани.

Незважаючи на сказане вище, всі герої та ключові події роману є вигаданими.

І насамкінець… Наприкінці літа 2011-го, маючи за плечима п’ятсот тисяч знаків з пробілами, я втратив перспективу. Продовжував писати радше за інерцією, аніж осмислено. Я більше не міг об’єктивно оцінювати текст. Таке часто трапляється, коли пишеш великий твір. Утрата відчуття новизни раніше чи пізніше приводить до втрати віри в саму ідею. Просто настає момент, коли тобі більше нецікаво розказувати цю історію самому собі . І це збіса неприємна річ. А тоді якогось дня я випадково натрапив на пісню «Undead» молодої rap-core команди «Hollywood Undead». То був справжній землетрус! Довбаний Везувій шарахнув вогнем у мене перед мордякою. Нічого подібного я не відчував з 1998-го, коли вперше почув шведських рокерів «In Flames». Насичена імпульсивна мелодія надимала мене, дерла на шматки, випалювала нутрощі. Я ходив по землі, але в той же час літав десь високо.

Такий приплив енергії потрібно було кудись дівати. І я з новими силами засів за рукопис. На світанні кожного дня скидав у плеєр три пісні «Hollywood Undead» — «Undead», «California» та «City», — вмикав звук на повну, заглушаючи решту Всесвіту, і писав, писав, писав… Нікому не відомі молоді рокери стали електрошоком, що смальнув мою довбешку, повернувши до неї звичні бісики. 6–7 годин/2000 слів/13 000 знаків щодня — і я побачив, як окремі обірвані латки зростаються у міцне барвисте полотно, формуючи цілісну оповідь.

А тому в самому кінці я дякую «Hollywood Undead» за те, що написали пісню, яка перетрусила стружку в моїй голові і допомогла завершити «Бот» . Ця композиція дозволить краще зрозуміти, в якому напівбожевільно-ейфорійному настрої писалися останні розділи. Сподіваюсь, вона прислужиться і вам. Пісню неважко знайти в мережі. Хочу, щоб ураганні акорди «Undead» надихнули вас, замкнули потрібні нейрони в мозку і допомогли закінчити який-небудь проект на такому високому рівні, на який ви тільки здатні.

Хтозна, може, я помиляюсь, і пісня майне повз вас, не зачепивши життєво важливих органів… Ну що ж, тоді просто позліть сусідів громоподібним ревінням динаміків.

М. К.

14 січня 2012

хостел «Cardboard Box Backpackers»

Віндхук, Намібія

P. S. Епізод, у якому Ріно Хедхантер розстрілює ботів зі снайперської гвинтівки, підловивши «малюків» у найінтимніший момент їхнього короткого і такого нелегкого життя, присвячується Квентіну Тарантіно та Чаку Паланіку.

Перед тим як перейти до розгляду множини (фрактала) Мандельброта, пригадаємо, що таке звичайне квадратне рівняння (ми всі вивчали їх у початкових класах школи), а також те, як вони розв’язуються. Саме через такі рівняння найлегше збагнути поняття комплексних чисел та комплексної площини.