Максим Кідрук - Бот

— Здається, я зламав ногу… — простогнав американець.

Переступаючи через «малюків», Ріно з Лаурою підійшли до Алана. Допомогли йому піднятись, всадовили на стільчик.

— О брате, справи кепські, — сказав амбал, зиркаючи на опухле коліно і викручену ногу. — Бігати ти ще довго не будеш.

— Болить? — спитала психіатр.

Зціпивши зуби, Ґрінлон кивнув. Наче й без того не зрозуміло.

— Допоможи йому, ти ж лікар, — Хедхантер підштовхнув дівчину вперед.

— Я психіатр, а не… — Лаура стулила рота, побачивши, як хмуриться Ріно. — Добре, спершу чогось холодного.

Вона пробралася між тілами хлопчаків до холодильника. Дістала пакет з-під овочів, натрусила всередину льоду. Захопивши з собою один із ножів, повернулась до американця.

— Розріж йому джинси, — простягнула ножа Хедхантеру. — Треба прикласти лід.

Акуратно розтявши нижній край штанини, південноафриканець розірвав холошу до стегна. На місці коліна утворилась величезна фіолетово-синя пухлина.

— Добрі новини: кістки нібито цілі, — промацавши забій, поставила діагноз Лаура. — Погані новини: наскільки я в цьому тямлю, в колінному суглобі порвано все, що можна було порвати, — вона приклала лід до підпухлини. — Для початку ми пошукаємо знеболювальне у лазареті, а потім… — психіатр глитнула слину, — треба буде вправити.

— Чому саме зараз? — віддихавшись, але все ще кривлячись від болю, спитав Алан. — Чому боти активували стимулятор саме зараз?

— Важко сказати, Алане. Може, то була захисна реакція.

— Тобто?

— Думаю, Ріно зробив комусь із них боляче, і «малюк», прагнучи втамувати біль, запустив модуль, — Лаура зробила непевний помах рукою. — Це лише припущення.

Здогадка Лаури була правильною. Боти дозволили скомпілювати процедуру собі на плати, оскільки знали, що сама по собі вона не запуститься. Після сканування готового коду вони зрозуміли призначення програми, але не вводили її у дію, небезпідставно побоюючись, що не зможуть (точніше кажучи — не захочуть) її зупиняти. Для активації коду потрібен був потужний поштовх ззовні. І таким поштовхом став біль. Відбиваючись, Ріно вивихнув руку одному з хлопчаків. Фактично, він її вирвав: видер сухожилля живцем — кістки правої руки більше не приєднувались до решти кістяка. Щоб заглушити біль, бот запустив стимулятор. Моментально він отримав таке задоволення, що забув про все на світі. Пройшла хвилина, стимуляція закінчилася, але хлопчак не захотів спинятися. І запустив програму знову. В цей момент найбільша перевага ботів — можливість обміну інформацією — зіграла проти них. Сигнали про кайф, що надходили із мозку з активованим стимулятором, були настільки потужними, що решта ботів перестали слухатись психоістоту. Їм хотілося одного — запустити таку саму процедуру в своїй голові.

— Ти не боїшся, що вони… ну… відійдуть? — Алан більше не кривився, крижаний пакет потроху висмоктував гарячий біль з набряклого коліна.

— Куди відійдуть?

— Я маю на увазі: опритомніють.

Дюпре пробіглась поглядом по немічних ботах і знизала плечима.

— Я уявляю, що вони відчувають. Це ніби як гнати під двісті по ідеальній автостраді за кремом новенького «Porsche» з носовими пазухами, наглухо забитими кокаїном. Навряд чи вони захочуть відходити. Але, — вона ще раз стенула плечима, — я не знаю, наскільки сильна психоістота.

— До біса психоістоту, — почав Ріно, — краще скажи мені, жабоїдко….

— Не називай мене жабоїдкою! — огризнулася психіатр.

— Гаразд, не галасуй, — примирливо буркнув Хедхантер. — Скажи краще, як боти вибралися з ясел?

— Перебої з електропостачанням? — зробив припущення Алан.

— Коли я ліг подрімати, світло було, — напружив лоба Ріно. — Вони не могли так швидко зірвати засуви.

— А хай йому! — згадала Лаура. — Українець пішов у другий інженерний.

— Тимур?! Що він там забув? — випалив ґевал.

— Коли? — докинув інженер.

— Не знаю, — француженка відповідала зразу обом, — десь півгодини тому.

Алан провів долонею по лисині. Виглядало, наче він пригладжував волосся.

— То це Тимур їх випустив? — ураз американець збагнув, що програміст не проходив перевірку магнітним полем. Чоловік звів очі на велета: — Ріно, невже він теж заражений?

— Нас тепер троє, — похнюпившись, відзначила Лаура.

— Їх звільнив Кацуро, — задкуючи, процідив Ріно. Ґевал мав удосталь аргументів для того, щоб не сумніватися, що українець чистий. Чого він не мав, то це часу на теревені. — А те, що нас тепер троє, цілком може виявитись правдою.