Ден Браун - Код да Вінчі

Одним із цих трьох був Ленґдон.

Бі-бі-сі відправила Ленґдона до Паризького маєтку Тібінґа для зйомок. Він сидів перед камерами у розкішній вітальні Тібінґа і разом із ним розповідав про Святи# Ґрааль. Зізнався, що спочатку теж недовірливо поставився до цієї нетрадиційної версії, але роки досліджень переконали його, що це таки не вигадки. І насамкінець Ленґдон поділився деякими власними здобутками — розповів про символи, що свідчили на користь сміливої теорії Тібінґа.

Фільм показали у Великій Британії. Його ідея настільки суперечила загальноприйнятій християнській традиції, що, попри блискучий склад ведучих і переконливі докази, його зустріли у штики. У Сполучених Штатах його так і не показали, але відгуки докотилися до іншого боку Атлантики. Незабаром Ленґдон одержав листівку від одного старого друга — католицького єпископа з Філадельфії. У ній було лише три слова: «І ти, Роберте?»

— Роберте, ти впевнений, що цьому чоловікові можна довіряти? — спитала Софі.

— На сто відсотків. Ми з ним колеги, гроші йому не потрібні, і я випадково знаю, що французьку владу він зневажає. Французька держава стягує з нього неймовірні податки, тому що він придбав пам’ятку архітектури. Допомагати Фашеві він напевно не буде.

Софі дивилась уперед, на темний шлях.

— Якщо ми прийдемо до нього, як багато ти збираєшся йому розповісти?

Ленґдона це, схоже, не турбувало.

— Повір, Лі Тібінґ знає про Пріорат Сіону і Святий Ґрааль більше, ніж будь-хто на землі.

— Більше, ніж мій дідусь? — недовірливо перепитала Софі.

— Я мав на увазі, більше, ніж будь-хто поза братством.

— А звідки ти знаєш, що Тібінґ не належить до братства?

— Тібінґ усе життя намагався розповісти світові правду про Святий Ґрааль. А місія Пріорату — тримати її в таємниці.

— Схоже на конфлікт інтересів.

Ленґдон розумів її тривогу. Соньєр віддав криптекс самій Софі, і хай вона не знала, що в ньому і що їй із цим робити, однак не поспішала втягувати до справи абсолютно сторонню людину. Зважаючи на те, про яку інформацію йшлося, це, мабуть, було обачно з її боку.

— Ми не мусимо розповідати Тібінґові одразу про наріжний камінь. Зрештою, взагалі не мусимо розповідати. У його будинку ми зможемо перепочити і подумати. А коли розпитаємо його про Ґрааль, можливо, в тебе виникне якась версія, чому дідусь віддав криптекс тобі.

— Нам, — виправила його Софі.

Ленґдон відчув гордість і знову подивувався з того, що Соньєр вирішив залучити його.

— Ти знаєш хоч приблизно, де мешкає месьє Тібінґ? — поцікавилась Софі.

— Його маєток називається Шато Віллет.

Софі подивилась недовірливо.

— Як, той самий Шато Віллет?

— Авжеж.

— Гарні в тебе друзі.

— Ти знаєш, де це?

— Я проїжджала повз це місце. Це в тому районі, де замки. Двадцять хвилин звідси.

Ленґдон наморщив чоло.

— Так далеко?

— Так, зате ти маєш удосталь ~часу, щоб розповісти мені, що таке насправді Святий Ґрааль.

Ленґдон задумався.

— Розповім у Тібінґа, — пообіцяв. — Ми з ним спеціалізуємося на різних аспектах легенди, отже, разом зможемо переповісти її тобі якнайповніше. — Ленґдон усміхнувся. — Крім того, Тібінґ присвятив Святому Ґраалеві все життя, тож почути про Ґрааль від Лі Тібінґа — все одно, що почути про теорію відносності від самого Ейнштейна.

— Що ж, сподіваймося, що Лі не матиме нічого проти таких пізніх гостей.

— Для інформації, він сер Лі. — Ленґдон і сам помилився в цьому одного разу. — Тібінґ — великий оригінал. Кілька років тому королева посвятила його в рицарі за те, що він уклав докладну історію династії Йорків.

Софі подивилась на нього:

— Жартуєш? То ми їдемо в гості до рицаря?

Ленґдон усміхнувся.

— Ми ж шукаємо Ґрааль, Софі. Хто нам краще допоможе в цьому, як не рицар?

Маєток Шато Віллет, що розкинувся на 185 акрів, був за двадцять п’ять хвилин їзди на північний захід від Парижа, в околицях Версаля. Цей замок, що належав до найзнаменитіших історичних будівель Парижа, спроектував 1668 року Франсуа Мансар для графа Офлея. Із двома прямокутними ставками й садами, які спланував Ленотр, Шато Віллет більше нагадував скромний палац, аніж особняк. Французи пестливо називали цей маєток «маленьким Версалем».

Ленґдон зупинив броньовик перед високою брамою, за якою починалась довга під’їзна алея. Вдалині за брамою виднілась резиденція сера Лі Тібінґа. Напис на брамі був англійською мовою:

ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ. НЕ ЗАХОДИТИ