Ден Браун - Код да Вінчі

— Ні, інспекторе. Літак — це приватна власність, і без ордера на обшук ви до нього не зайдете. Я пропоную вам розумний компроміс. Нехай пан Едвардс усе огляне.

— Не вийде.

Обличчя Тібінґа посуворішало.

— Інспекторе, боюсь, я не маю часу бавитися у ваші ігри, — сказав він крижаним тоном. — Я запізнююсь і їду негайно. Якщо для вас так важливо мене зупинити, то стріляйте. — Із цими словами Тібінґ і Ремі обійшли інспектора і попрямували до лімузина.

Головний інспектор кентської поліції відчув гостру неприязнь до Лі Тібінґа, коли той зухвало пошкутильгав на милицях до свого авта. Привілейовані люди завжди поводяться так, наче закон не для них.

Вони помиляються. Інспектор повернувся й націлився Тібінґові в спину. — Стійте! Я стрілятиму!

— Стріляйте, кинув Тібінґ, не озирнувшись і не сповільнивши кроку. — Мої адвокати зроблять з ваших яєць фрикасе на сніданок. А якщо ви посмієте зайти до мого літака без ордера, то на цьому ваші неприємності не закінчаться.

Однак налякати інспектора було не так легко. Теоретично Тібінґ мав рацію: поліція не мала права заходити до літака без ордера на обшук. Але оскільки літак прилетів із Франції і оскільки до нього звернувся сам всемогутній Безу Фаш, то головний інспектор кентської поліції був упевнений, що для його кар’єри буде значно краще, якщо він з’ясує, що саме Тібінґ так старанно приховує у своєму літаку.

— Зупиніть їх, — наказав інспектор. — Я обшукаю літак.

Поліцейські зі зброєю в руках догнали Тібінґа та його слугу і фізично перегородили їм шлях до лімузина.

Цього разу Тібінґ обернувся.

— Інспекторе, попереджаю вас востаннє. Навіть не думайте підніматися на борт. Ви пошкодуєте.

Незважаючи на цю погрозу, інспектор вихопив пістолет і рішуче попрямував до трапу. Піднявся, зазирнув досередини. Повагавшись якусь мить, зайшов до салону. «Що за дідько?»

За винятком наляканого пілота, літак був порожній. Жодної живої душі. Інспектор швидко оглянув обидва пасажирські салони, туалети, багажне відділення і не знайшов абсолютно нікого.

«Що, чорт забирай, Безу Фаш собі уявив?» Скидалось на те, що Лі Тібінґ казав правду.

Головний інспектор кентської поліції зупинився посеред порожнього салону літака і думав, як він схибив. «От чорт». Кров кинулась йому в обличчя. Він вийшов на трап і подивився на Лі Тібінґа та його слугу, що стояли недалеко від лімузина під дулами пістолетів.

— Пропустіть їх, — наказав інспектор. — Нас неправильно інформували.

Очі Тібінґа погрозливо блиснули.

— Чекайте дзвінка від моїх адвокатів. А на майбутнє затямте: французькій поліції довіряти не варто.

Ремі відчинив задні двері довжелезного лімузина і допоміг господареві-каліці сісти. Тоді обійшов авто, сів за кермо і ввімкнув двигун. Поліцейські кинулись врізнобіч — «ягуар» на швидкості вилетів із ангара.

— Ти чудово зіграв свою роль, друже, — сказав Тібінґ, коли лімузин, набираючи швидкість, помчав до виїзду з аеропорту. Він перевів погляд на тьмяно освітлену нішу в передній частині просторого салону. — Ну як вам там, зручно?

Ленґдон ледь помітно кивнув. Він та Софі й досі сиділи, скрутившись, на підлозі поряд зі зв’язаним альбіносом.

Трохи раніше, коли літак заїхав до порожнього ангара, пілот вимкнув двигуни, а Ремі відчинив двері й опустив трап. Поліцейські швидко зближались, тож Ленґдон і Софі стягнули монаха на землю і сховали за лімузином. Тоді пілот знову ввімкнув двигуни і почав розвертатися. Він майже закінчив цей маневр, коли поліцейські авта загальмували під ангаром.

Тепер лімузин мчав до Кента, і Ленґдон із Софі перебралися в кінець довгого салону, залишивши зв’язаного монаха на підлозі. Вони сіли на довге сидіння навпроти Тібінґа. Британець їм лукаво підморгнув і відкрив бар.

— Дозвольте вас пригостити. Бажаєте щось випити? Печиво? Чіпси? Горішки? Мінеральна вода?

Софі з Ленґдоном відмовились.

Тібінґ усміхнувся й закрив бар.

— Що ж, тоді повернімося до могили рицаря...

— Фліт-стріт? — здивувався Ленґдон. Рицар покоїться на Фліт-стріт? Досі Лі грайливо ухилявся від пояснення, де, на його думку, знаходиться «могила рицаря», яка, як обіцяв вірш, підкаже пароль до меншого криптекса.

Тібінґ усміхнувся і повернувся до Софі.

— Міс Неве, дозвольте, якщо ваша ласка, цьому хлопцеві з Гарварду ще разок глянути на вірш.

Софі порилася в кишені й витягла чорний криптекс, загорнутий у пергамент. Скриньку трояндового дерева і більший криптекс вони' вирішили залишити в сейфі в літаку, а з собою прихопити тільки те, що було потрібно для подальших пошуків, — невеличкий чорний криптекс. Софі розгорнула пергамент і простягла Ленґдонові.