Ден Браун - Код да Вінчі

Літак був уже дуже низько, він ледь не зачіпав верхівки дерев. Саймон Едвардс збіг униз, щоб спостерігати за посадкою з землі. Поліцейські приготувалися, працівник з клинками теж завмер в очікуванні. Ось колеса торкнулися злітної смуги, з-під них вилетіла хмарка диму. Літак мчав перед терміналом, зменшуючи швидкість, білий корпус блищав від дощу. Але замість того, щоб загальмувати й повернути до терміналу, він плавно проминув під’їзну смугу і попрямував до ангара Тібінґа, що був доволі далеченько.

Поліцейські разом обернулися й витріщились на Едварда.

— Ви начебто сказали, що пілот погодився зупинитись перед терміналом!

— Так і було! — відповів спантеличений Едвардс.

За кілька секунд Едвардс уже сидів в одному з поліцейських автомобілів, що мчали до ангара Тібінґа. До нього залишалося ще добрих п’ятсот ярдів, коли літак плавно заїхав до ангара й зник з очей. Нарешті автомобілі загальмували перед відчиненими дверима ангара, і з них висипали поліцейські зі зброєю наготові.

Едвардс теж вийшов.

Рев був заглушливий.

Двигуни літака ще не зупинилися — пілот саме закінчував розвертати його всередині ангара, готуючи до наступного вильоту. Коли літак нарешті повністю розвернувся і підкотив носом до дверей, Едвардс побачив обличчя пілота — той, зрозуміло, був здивований і наляканий від такого скупчення поліцейських автомобілів.

Пілот зупинив літак і вимкнув двигуни. Поліцейські ринулись усередину і зайняли позиції довкола літака. Едвардс долучився до головного інспектора кентської поліції, який обережно пішов до дверей літака. За кілька секунд двері відчинились.

У них з’явився Лі Тібінґ, перед ним плавно опустився трап. Побачивши націлені на нього пістолети, він сперся на милиці і збентежено почухав потилицю.

— Саймоне, що це означає? Я що, виграв лотерею для поліцейських, доки мене не було? — Він здавався не стільки стривоженим, як здивованим.

Саймон Едвардс нервово кашлянув і вийшов уперед.

— Доброго ранку, сер Лі. Пробачте за це непорозуміння. У нас трапився витік пального, і ваш пілот сказав, що під’їде до терміналу.

— Знаю, знаю, але я наказав йому заїхати сюди. Я спізнююсь на зустріч. Я плачу за цей ангар, і всі ці балачки про витік газу здаються мені зайвою метушнею.

— Боюсь, ваш приліт трохи заскочив нас зненацька, сер Лі.

— Знаю, я вас не попередив. Саймоне, між нами, від цих нових ліків я без перерви бігаю до туалету. От і вирішив прилетіти на позачерговий огляд.

Поліцейські здивовано перезирнулися. Едвардс скривився.

— Добре зробили, сер Лі.

— Шановний сер, — звернувся до Тібінґа головний інспектор кентської поліції. — Я змушений просити вас залишатися на борту ще з півгодини.

Тібінґові все це явно перестало подобатися. Він почав спускатися сходами.

— Боюся, що це неможливо. У мене призначена зустріч із лікарем. — Він ступив на землю. — Я ніяк не можу її пропустити.

Інспектор заступив Тібінґові дорогу.

— Я тут на прохання французької судової поліції. Вони заявляють, що ви перевезли через кордон осіб, які переховуються від закону.

Тібінґ витріщився на інспектора, а тоді розреготався.

— Це що — прихована камера? Чудово!

Інспектор залишився незворушний.

— Сер, я не жартую. Французька поліція каже, що у вас в літаку може бути заручник.

У дверях літака з’явився слуга Тібінґа Ремі.

— Я й справді почуваюся заручником у сера Лі, але він запевняє, що я вільний піти від нього кожної миті. — Ремі подивився на годинник. — Хазяїне, ми запізнюємось. — Він показав на лімузин, що стояв у дальньому кінці ангара, — величезне авто чорного кольору, з тонованими вікнами й білими шинами. — Я піджену авто. — Ремі рушив сходами додолу.

— Боюсь, нам доведеться вас затримати, — сказав інспектор. — Будь ласка, поверніться до літака. Обидва. Представники французької поліції незабаром будуть тут.

Тібінґ подивився на Саймона Едвардса.

— Заради Бога, Саймоне, це смішно! На борту більше нікого немає. Тільки Ремі, пілот і я — як завжди. Може, ти виступиш посередником? Піднімися на борт і пересвідчись, що літак порожній.

Едвардс зрозумів, що потрапив у пастку.

— Добре, сер Лі. Я можу подивитися.

— Дідька лисого! — вигукнув інспектор. Очевидно, він достатньо знав про елітні аеродроми, щоб підозрювати, що Саймон Едвардс збреше і оком не моргне, аби тільки втримати такого вигідного клієнта, як Тібінґ. — Я сам подивлюся.

Тібінґ похитав головою.