Ден Браун - Код да Вінчі

— Не знаю, що ще тобі сказати, — тихо мовив Ленґдон.

Очі Софі тепер були темно-зелені, і в них блищали сльози.

— Він виховував мене як доньку.

Ленґдон нарешті зрозумів, що за відчуття проступало в її очах, коли вони говорили. Це було розкаяння. Запізніле й глибоке. Софі Неве порвала з дідусем, а тепер побачила його в зовсім іншому світлі.

За вікном швидко світліло, праворуч удалині з’явилося рожеве сяйво. Але земля й досі була занурена в пітьму.

— Не бажаєте підкріпитися, любі? — Тібінґ увійшов до салону, тримаючи кілька банок «коли» і пачку старих крекерів. Він дуже вибачався за таку вбогу гостину. — Наш друг монах ще не заговорив, — додав, — але даймо йому час. — Він відкусив крекер і глянув на вірш. — Ну що, любі, маєте якісь ідеї? — Тібінґ подивився на Софі. — Що ваш дідусь намагається нам сказати? Де він, чорт забирай, цей камінь? Той, якому вклонялися тамплієри.

Софі мовчки похитала головою.

Тібінґ знову заглибився у вірш, а Ленґдон відкрив банку з «колою» і відвернувся до вікна. Він думав про таємні обряди й нерозгадані коди: «Ключ — камінь, перед ним вкляк тамплієр. — Він відпив «коли». — Камінь, перед ним вкляк тамплієр». «Кола» була тепла.

Тонка вуаль ночі швидко танула, і, споглядаючи це перетворення, Ленґдон побачив під літаком блискучу смужку води. Ла-Манш. Летіти залишилося недовго.

Ленґдон мріяв, щоб світло дня принесло нове осяяння, але що світліше ставало за вікном, то недосяжнішою здавалась істина. У гудінні двигунів йому вчувалися ритми п’ятистопного ямба й обрядових пісень, перед очима стояли священні ритуали і Хіерос гамос.

«Камінь, перед ним вкляк тамплієр».

Літак знову летів над землею, коли раптом Ленґдонові дещо спало на думку. Він поставив на стіл порожню банку з-під «коли».

— Ви не повірите, — сказав. — Камінь тамплієрів... я зрозумів, що це.

Тібінґ широко розкрив очі.

— Ви знаєте, де цей камінь?

Ленґдон усміхнувся.

— Не де він, а що це таке.

Софі нахилилась уперед, щоб не пропустити жодного слова.

— Думаю, камінь треба розуміти як «кам’яна голова», — пояснив Ленґдон, відчуваючи знайоме збудження науковця, що нарешті докопався до істини. — Це не надгробок.

— Кам’яна голова? — здивувався Тібінґ.

Софі теж нічого не розуміла.

— Лі, — звернувся Ленґдон, — в часи інквізиції Церква звинувачувала тамплієрів у всіляких безчинствах, правда?

— Правда. Вони сфабрикували які завгодно звинувачення. Мужолозтво, скотолозтво, плювання на хрест, поклоніння дияволові — перелік довгий.

— І в цьому переліку було поклоніння фальшивим ідолам, правда? Зокрема Церква звинувачувала тамплієрів у виконанні таємних обрядів, у яких вони поклонялися вирізаній з каменю голові... поганського бога...

— Бафомета! — вигукнув Тібінґ. — О Боже, Роберте, ну звісно, ви маєте рацію! Камінь, перед ним вкляк тамплієр.

Ленґдон швидко пояснив Софі, що Бафомет був поганським богом плодючості і відповідав за репродуктивну силу. Бафомета зображали з головою барана чи цапа — відомого символу плодючості. Тамплієри вшановували Бафомета тим, що ставали довкола його голови з каменю і хором співали молитви.

— Бафомет! — приснув зі сміху Тібінґ. — Цим обрядом ушановували магічну силу статевого єднання, але папа Климент переконав усіх, що голова Бафомета — це насправді голова диявола. У справі проти тамплієрів він використав голову Бафомета як головний доказ.

Ленґдон кивнув на знак згоди. Сучасний образ рогатого диявола, якого називають сатаною, походить від Бафомета і пояснюється намаганням Церкви перетворити рогатого бога плодючості на символ зла. Церква досягла в цьому значних успіхів, але не перемогла остаточно. На традиційних американських столах до Дня подяки досі можна побачити поганські символи плодючості. «Ріг достатку» — це теж данина Бафометові, він з’явився в часи поклоніння Зевсові, якого вигодувала коза. У кози відламався ріг і чудодійно наповнився плодами. А ще Бафомета можна побачити на групових фотознімках, коли якийсь жартівник піднімає над головою товариша два пальці, що символізують роги; звичайно, мало хто з пустунів знає, що цей жест насправді означає, що їхня жертва відзначається неабиякою чоловічою силою.

— Так, так, — збуджено казав Тібінґ. — У вірші точно йдеться про Бафомета. «Камінь, перед ним вкляк тамплієр».

— Добре, — сказала Софі, — але якщо камінь, якого славлять тамплієри, — це Бафомет, то маємо нову загадку. — Вона показала на диски криптекса. — Baphomet — це вісім літер. А тут треба тільки п’ять.