Ден Браун - Цифрова Фортеця

Гострим лютим поглядом Фонтейн змусив Брінкергофа замовкнути.

— Е-е-е-е, хлопці, — перервав їх Бекер, неохоче втручаючись у суперечку. — Ось ви кажете довільні символи, довільні символи... Мушу зазначити, що літери на цьому персні — аж ніяк не довільні.

— Що?! — в унісон вигукнули всі, хто стояв на подіумі.

На обличчі Бекера з’явився збентежений вигляд.

— Вибачте, але на персні — слова, це однозначно. Так, літери вигравірувані досить щільно, і тому виникає враження їхньої довільності, але якщо придивитися краще, то... то виявляється, що це латина.

Джабба аж рота роззявив.

— Не пудріть мені мозок!

Бекер похитав головою.

— А я й не пудрю. Тут написано: «Quis custodiet ipsos custodies». Це перекладається приблизно, як...

— Хто вартуватиме вартових! — вигукнула Сюзанна, закінчуючи Девідове речення.

Бекер спантеличено поглянув на неї.

— Сюзанно, а я й не знав, що...

— Це із «Сатирів» Ювенала, — вигукнула вона. — Хто вартуватиме вартових. Хто пильнуватиме АНБ, коли АНБ пильнуватиме світ? То була улюблена приказка Танкадо!

— Отже, — озвалася Мідж, — це пароль чи не пароль?

— Це мусить бути пароль, — безапеляційно заявив Брінкергоф.

Фонтейн стояв мовчки, обмірковуючи почуте.

— Не знаю, пароль це чи не пароль, — зауважив Джабба, — У мене складається враження, що Танкадо цілком імовірно міг використати й недовільну конструкцію.

— Просто викиньте інтервали — і вдрукуйте цей бісовий код! — скрикнув Брінкергоф.

Фонтейн обернувся до Сюзанни.

— А яка ваша думка, міс Флетчер?

Сюзанна на мить замислилася. Вона не могла ще сказати точно, але відчувала, що тут щось не так. Сюзанна достатньо добре знала Танкадо: простота була його улюбленою конячкою. Його аргументи і його програми завжди вирізнялися кришталево-чистою прозорістю та довершеністю. Тому той факт, що інтервали треба усунути, видавався їй дивним. То була дрібниця, та все ж — вада, брудна домішка. Не таким уявляла собі вона потужний завершальний удар, який підготував Танкадо її агентству.

— Щось тут не так, — нарешті озвалася вона. — Не думаю, що це пароль.

Фонтейн повільно втягнув носом повітря й запитально поглянув на неї своїми темними очима.

— Міс Флетчер, якщо, на вашу думку, це не пароль, то навіщо було Енсею Танкадо віддавати його? Якщо він знав, що ми його вбили, то чи не припускаєте ви, що він хотів помститися нам, віддавши перстень першій стрічній людині, щоб він безслідно зник?

До їхнього діалогу несподівано приєднався новий голос:

— Е-е-е, директоре...

Усі враз подивилися на екран. То був агент Коліандер. Перехилившись через плече Бекера, він дотягнувся до мікрофона.

— Звісно, це моя особиста думка, але я зовсім не впевнений, що Танкадо здогадався, що його вбили.

— Прошу? — вимогливо мовив Фонтейн.

— Гулогот був фахівцем своєї справи, сер. Ми бачили, як здійснювалася ліквідація — з відстані лише п’ятдесяти метрів.

Усе свідчить про те, що Танкадо навіть не здогадався, що трапилося насправді.

— Докази! — накинувся на нього Брінкергоф. — Які ваші докази? Танкадо віддав перстень випадковій людині. Оце і є доказом того, що він хотів помститися!

— Агенте Сміт, — втрутився Фонтейн. — Чому ви думаєте, що Енсей Танкадо не підозрював, що його вбили?

Сміт прокашлявся.

— Гулогот убив його за допомогою НТК — непроникної травматичної кулі. Це шматочок гуми, що влучає в груди, а потім — розсипається. Тихо. І дуже чисто. Напевне, пан Танкадо встиг відчути лише різкий удар — і в нього відразу ж зупинилося серце.

— Травматична куля... — задумливо мовив Бекер сам собі. — Тепер зрозуміло, звідки взявся синець.

— Навряд чи Танкадо асоціював це відчуття з пострілом убивці.

— Однак він таки віддав перстень, — наполягав Фонтейн.

— Так, сер. Але він не видивлявся свого нападника. Жертва завжди видивляється свого нападника, коли в неї вистрелили. Це інстинкт.

Фонтейн замислився, а потім уточнив:

— То ви стверджуєте, що Танкадо не намагався узріти Гулогота?

— Саме так, сер, Якщо хочете пересвідчитися, то ми зафільмували цей епізод.

— Фільтру Х-одинадцять настає гаплик! — скрикнув технік. — Хробак майже там!

— Фільм нам ні до чого, — заявив Брінкергоф. — Вдрукуйте цей бісів код-убивцю й закінчуйте справу!

Джабба зітхнув і несподівано спокійним тоном сказав:

— Директоре, якщо ми введемо хибний код...

— Так, — перервала його Сюзанна, — якщо Танкадо не підозрював, що ми його вбили, то ми маємо відповісти на декотрі запитання.