Ден Браун - Інферно

Смерть дворянина довго вважали «найкривавішим флорентійським убивством», бо вона дала поштовх до розколу між двома потужними й впливовими політичними угрупованнями — гвельфами й гібеллінами, які розпочали безпощадну війну кланів, що тривала сторіччями. Ця політична ворожнеча призвела й до вигнання Данте з Флоренції, тож поет із гіркотою увіковічнив цю подію у своїй «Божественній комедії»:

О, Буондельмонте,

Наслухавшись чужих порад,

Уникнув ти своєї шлюбної обітниці —

Й накликав величезне лихо!

І донині біля місця вбивства можна побачити три меморіальні дошки, на кожній із яких цитуються різні рядки з шістнадцятої пісні Дантового «Раю». Одна була встановлена на вході до Понте Веккіо, і в ній зловісно заявлялося таке:

Флоренція, за примхою лихої долі,

Принесла його в жертву на цьому містку

Тому скаліченому кам’яному стражу,

І закінчилися її щасливі й мирні дні.

Ленґдон перевів погляд від містка на каламутні води, які той місток перетинав. На сході його манила самотня вежа Палацо Веккіо.

І хоча Ленґдон із Сієнною дійшли лише до середини річки Арно, він не сумнівався, що вони давно проминули точку неповернення.

А за тридцять футів під ними, на бруківці Понте Веккіо, Ваєнта занепокоєно вдивлялася в натовп, що сунув назустріч. Вона й гадки не мала, що її шанс на реабілітацію щойно пройшов прямісінько в неї над головою.

Сидячи глибоко в утробі яхти «Мендаціум», що стояла на якорі, координатор Нолтон марно намагався сконцентруватися на роботі. Сповнений тривожного трепету, він знову переглянув відео і вдався до кількох способів аналізу дев’ятихвилинного монологу, що балансував на межі геніальності й безумства.

Нолтон прокрутив ролик у пришвидшеному режимі від самого початку, шукаючи, чи не проґавив, бува, якогось важливого моменту. Він пропустив підводну плиту, потім підвішений у воді мішок із каламутною жовто-коричневою рідиною... і відшукав той момент, коли на екрані з’явилася дзьобата примара — спотворений силует, який, підсвічений м’яким червоним відблиском, відбивався на стіні печери, вкритій краплями води.

Нолтон слухав приглушений голос, намагаючись розшифрувати пишномовні фрази. Десь посередині промови привид на стіні раптом збільшився у розмірах, а звук його голосу посилився.

Дантове пекло — це не вигадка... це пророцтво!

Жалюгідні злидні. Болісні поневіряння. Оце і є ландшафт майбутнього.

Людство, якщо його не стримувати, поводиться, як чума, як ракова пухлина... наша кількість збільшуватиметься з кожним наступним поколінням, допоки земні блага, які колись живили нашу доброчесність та відчуття братерства, не зійдуть нанівець... розбудивши в нас потвор... які битимуться на смерть заради того, щоби прогодувати своїх малих дітей.

Це Дантове пекло дев’ятого кола.

Це те, що на нас чекає.

Майбутнє мчить на нас, наче лютий вихор, роздмухуваний неспростовною математичною моделлю Мальтуса, і ми наразі непевно зависли над першим колом пекла... готові полетіти донизу навіть швидше, ніж здатні собі уявити.

Нолтон натиснув на паузу, зупиняючи відео. «Математична модель Мальтуса?» Швидкий пошук в Інтернеті вивів його на інформацію про англійського математика й демографа дев’ятнадцятого сторіччя на ім’я Томас Роберт Мальтус, який прославився передбаченням про те, що світ врешті- решт зазнає краху через перенаселення.

Велике збентеження викликала в Нолтона біографія Мальтуса, яка містила уривок із його твору «Нарис про теорію народонаселення».

Тягар народонаселення настільки перевищує здатність Землі виробляти продукти харчування для людини, що людству неминуче доведеться зіштовхнутися з таким явищем, як дочасна смерть. Пороки й вади людства є активними й здібними служителями депопуляції. Вони є предтечами могутньої руйнівної армії і часто самі виконують замість неї цю страшну роботу. Але якщо їм судилося зазнати поразки в цій війні на знищення, то періоди підвищеної захворюваності, епідемії, пошесті й чума починають свій страшний наступ об’єднаними силами й поглинають тисячі й десятки тисяч. А якщо їхній успіх буде неповним, то в тилу на людство чигає гігантський і неминучий голод, який одним могутнім ударом урівняє кількість народонаселення з кількістю їжі, що є у світі.

Серце Нолтона скажено калатало, коли він знову поглянув на завмерле на екрані зображення дзьобатого привиду.