Ден Браун - Втрачений символ

Надсилається повідомлення: завершено 100%

«Злітаймо, чорт забирай! Злітаймо!»

Пілот гелікоптера увімкнув форсаж, намагаючись не торкнутися лижвами величезної скляної стелі. Він знав, що шість тисяч фунтів підйомної сили і так напружують скло до точки зламу. На жаль, нахил піраміди під гелікоптером відбивав підйомний потік убік і розсіював його, не дозволяючи машині злетіти.

«Піднімайся, чорти б тебе забрали!»

Він нахилив ніс гелікоптера, намагаючись зіскочити з даху, але ліва лижва торкнулася центру величезного вікна. Торкнулася лише на мить, але цього було достатньо.

Масивна стеля-вікно Храмової зали вибухнула вихором скла та вітру, швиргонувши потоки гострих зубчастих скалок у приміщення внизу.

То з неба падають зірки .

Малах дивився на прекрасне біле світло над головою і бачив прозору хмарину коштовних каменів, що летіли, прискорюючись, до нього, немов збираючись огорнути його своєю сліпучою красою.

Раптом він відчув біль.

У всьому тілі.

Гострий, як удар ножа. Пронизливий. Різкий. Наче тисячі гострих, як бритва, кинджалів уп’ялися в його плоть. У груди, шию, стегна, обличчя. Все його тіло враз здригнулося і напружилося. Біль вихопив його з трансу, і зі скривавленого рота вирвався крик відчаю. Біле світло над головою раптом трансформувалося і магічно перетворилося на чорний гелікоптер, що висів угорі, а його гримотливі лопаті гнали крижане повітря Храмовим залом, пронизуючи Малаха холодом до мозку кісток і розганяючи по далеких закутках пасма кадильного диму.

Малах повернув голову і побачив біля себе жертовний ніж, зламаний об гранітний олтар, вкритий ковдрою з розбитого скла. «Навіть після всього болю, що я йому завдав... Пітер Соломон відвернув ніж. Він відмовився пролити мою кров».

Зі страхом Малах підвів голову й оглянув своє тіло. Цей живий артефакт, що мав стати його великою пожертвою, тепер лежав увесь понівечений. Тіло, з якого навсібіч стирчали великі уламки скла, стікало кров’ю.

Малах кволо опустив голову на гранітний олтар і звів погляд угору, туди, де щойно була скляна стеля. Гелікоптера вже не було, і на його місці з’явився тихий зимовий місяць.

Широко розкривши очі, Малах лежав, судомно хапаючи ротом повітря, сам-один на великому олтарі.

«Увесь секрет у тім, як померти».

Малах збагнув, що все пішло шкереберть. Не було прекрасного яскравого світла. Не було пишного чудесного прийому. Тільки темрява та нестерпний біль. Навіть у його очах. Він не бачив нічого, але чув біля себе рух. Лунали голоси... людські голоси, і один із них, як це не дивно, належав Робертові Ленґдону. Як таке могло статися?

— З нею все гаразд, — раз у раз повторював Ленґдон. — Із Кетрін усе нормально, Пітере. Твоя сестра в безпеці.

«Ні, — подумав Малах. — Кетрін мертва. Мусить бути мертвою».

Малах більше не міг бачити, не знав навіть, чи розплющені його очі, але він чув, як гелікоптер полетів геть. У Храмовій залі запала тиша. Малах відчув, як повільно здіймається і пульсує поверхня землі... неначе насувався шторм, що порушив природні припливи та відпливи океану.

Хаос із порядку .

А незнайомі голоси щось кричали, стривожено говорили з Ленґдоном про переносний комп’ютер та відеофайл. «Надто пізно, — подумав Малах. — Шкоди завдано. Зараз це відео поширюється, як пожежа в сухому степу, проникаючи у кожен закуточок шокованого світу і знищуючи майбуття масонства. Ті, хто, більше за інших, здатні до поширення мудрості, мають бути знищені». Невігластво людства — ось що завжди допомагало ширити хаос. Відсутність Світла на землі — ось що підживлювало темряву, на прихід якої очікував Малах.

«Я здійснив славетні подвиги, і невдовзі мене приймуть як царя».

Малах відчув, як до нього хтось наблизився. Він знав, хто це. Бо відчув запах жертовної олії, якою змастив поголене тіло свого батька.

— Не знаю, чи ти чуєш мене, — прошепотів на вухо Пітер Соломон. — Але я хочу, щоб ти дещо знав. — І він торкнувся пальцем священної точки на маківці Малахової голови. — Те, що ти тут написав... — Він зробив паузу. — Це не Втрачене Слово.

«А от і ні, це воно, — подумав Малах. — Ти переконав мене в цьому, не залишивши жодного сумніву».

Згідно з легендою, Втрачене Слово було написане мовою настільки древньою й таємничою, що людство просто забуло, як нею читати. Колись Пітер виявив, що це була найдревніша мова у світі.

Мова символів .

В ідіоматиці символознавства був один символ, який панував над всіма іншими. Як найдревніший та найуніверсальніший, цей символ поєднував усі древні вірування і традиції в одному спільному зображенні, яке являло просвітленість єгипетського бога сонця, тріумф алхімічного золота, мудрість філософського каменя, чистоту хреста розенкрейцерів, момент створення світу, Абсолют, панування астрологічного сонця і навіть всевидяче око над вершечком незавершеної піраміди.