Ден Браун - Втрачений символ

— Нічого такого, що не зможе почекати до ранку. Добраніч.

Стоячи в тиші елегантної ванної кімнати на першому поверсі Храмового дому, Роберт Ленґдон пустив воду в кахляну раковину і поглянув на себе в дзеркало. Навіть у тьмяному світлі він бачив себе таким, яким почувався, — повністю виснаженим.

Його сумка знову була у нього на плечі, але тепер набагато легша, порожня, за винятком особистих речей та кількох пожмаканих карток із нотатками для лекції. Він не зміг втримати посмішку. Програма його візиту до Вашинґтона виявилася дещо напруженішою, аніж він очікував. Але навіть за таких обставин він мав дякувати долі за те, що загалом все склалося нормально.

Пітер живий .

А оприлюднення відео перепинили .

Кілька разів зачерпнувши долонями води і вмивши обличчя, Ленґдон відчув, що поволі оживає. Все й досі було як у тумані, але адреналін у його тілі потроху вгамовувався і він знову повертався до звичного стану. Витерши руки, він поглянув на годинник із Мікі-Маусом.

«О Господи, так пізно!»

Ленґдон вийшов із ванної і пішов вздовж вигнутої стіни залу слави — широкого проходу під граціозною аркою з портретами відомих масонів — президентів Америки, філантропів, світил науки й культури та інших впливових американців. Зупинившись на мить перед портретом Гаррі Трумена, він уявив собі, як цей чоловік проходив обряди та ритуали, щоб стати масоном, як студіював їхнє вчення.

«За тим світом, що ми бачимо, існує ще один — прихований. Від усіх нас».

— Ти так і йдеш, не попрощавшись? — почувся голос із залу.

Ленґдон обернувся.

То була Кетрін. Цієї ночі вона пройшла через пекло, однак зараз мала несподівано бадьорий вигляд, якимось чином примудрившись швидко відновити свої сили.

Ленґдон втомлено посміхнувся.

— Як там Пітер?

Кетрін підійшла до нього і ніжно обійняла.

— Я перед тобою у вічному боргу.

Він розсміявся.

— Ти ж прекрасно знаєш, що я не зробив нічого особливого .

Кетрін надовго затримала його у своїх обіймах.

— З Пітером все буде добре. — Вона відпустила його і зазирнула у вічі. — До речі, він щойно сказав мені дещо, дещо абсолютно неймовірне, дещо прекрасне. — Її голос затремтів від передчуття. — Мені треба самій це побачити. Я за хвильку повернуся.

— Що? Ти куди?

— Я ненадовго. А Пітер хоче з тобою поговорити... сам на сам. Він чекає на тебе у бібліотеці.

— А він не сказав навіщо?

Кетрін посміхнулася і похитала головою.

— Ти ж знаєш, Пітер любить таємниці.

— Але...

— Я скоро повернуся.

І вона пішла.

Ленґдон тяжко зітхнув. Він відчув, що для нього забагато таємниць впродовж однієї ночі. Звісно, залишалися запитання без відповідей і серед них — масонська піраміда та Втрачене Слово, але професор відчував, що відповіді на ці запитання призначалися не йому. Бо він не був масоном .

Зібравши докупи рештки енергії, Ленґдон подався до масонської бібліотеки. Пітер сидів за столом, а перед ним стояла кам’яна піраміда.

— Роберте! — посміхнувся Пітер і кивнув йому. — Мені хотілося б сказати кілька слів.

Ленґдон зобразив на обличчі посмішку.

— І одне з них — Втрачене?

Бібліотека Храмового дому в окрузі Колумбія була найстарішою публічною читальнею. Її елегантні полиці буквально ломилися від чверті мільйону томів, включно з рідкісним виданням «Ahiman Rezon, Таємниці посвяченого брата» [24] «Ахіман резон» — книга конституцій Великої ложі «Древніх». . Окрім того, тут було виставлено масонські коштовності, ритуальні артефакти і навіть один рідкісний фоліант, віддрукований вручну самим Бенджаміном Франкліном.

Однак найбільше Ленґдон любив інший скарб цієї бібліотеки, скарб, який мало хто помічав.

То була ілюзія .

Колись давно Соломон показав йому, що під певним кутом зору читальний столик бібліотеки та золота настільна лампа створювали чітку оптичну ілюзію, міраж піраміди з сяючим горішнім каменем. Соломон казав, що завжди вважав цю ілюзію мовчазним нагадуванням про те, що таємниці франкмасонства прекрасно видимі кожному, якщо поглянути на них із певної точки зору.

Однак сьогодні таємниці франкмасонства матеріалізувалися прямо в центрі. Бо Ленґдон сидів напроти Вельмишановного магістра Пітера Соломона та масонської піраміди.

Пітер посміхався.

— «Слово», про яке ти сказав, Роберте, не є легендою. Воно є реальністю.

Ленґдон здивовано дивився на Пітера через стіл.