Андрій Кокотюха - Темна вода

З домашнього телефону передзвонив Ользі і попросив почекати його до завтра. По голосу Мельник не зрозумів її настрою, але сподівався — їй хочеться його дочекатися.

Цієї ночі йому знову приснився страшний сон: привид у формі гітлерівського солдата, весь обліплений річною тванню, ганявся за ним серед дерев і гортанно вигукував щось про своє золото.

Ранком Мельник прийняв холодний душ, проганяючи нічні кошмари і, загорнувшись у махрового рушника, засів за телефон.

Знайти в Чернігові журналіста виявилося не надто складною справою. Важче було вмовити невідому дівчину на іншому кінці дроту дати домашню адресу і телефон Коротуна. Аби довго не гарикатися, Віталій добре поставленим ментівським голосом повідомив її: журналіст потрібен міському управлінню карного розшуку як людина, котра може допомогти в розкритті тяжкого злочину. Звісно, міліція сама може знайти його адресу і вирахувати телефон, в тому числі — мобільний. Але на це піде трошки більше часу, ніж у тому випадку, коли ці дані дадуть у редакції. А за цей час події можуть помінятися. Якщо через упертість працівників газети злочин не буде розкрито, і небезпечний злочинець зникне, то з’являться всі підстави звинуватити когось із працівників редакції в співучасті. Або притягнути до відповідальності за чинення перепон правоохоронцям. Враховуючи недосконале українське законодавство, таке провернути дуже легко. Отже, шановній колезі Коротуна краще не нариватися на пригоди.

Не ясно, що злякало дівчину більше — тон, яким із нею говорили, чи суворе попередження, але вона видала Мельнику потрібний номер телефону. Коротун виявився ще вдома, хоча, як почув від нього Віталій, за півгодини вибігає на важливу зустріч. Тому...

— Давайте без тому, — різко обірвав його Мельник. — Дочекайтеся мене, будь ласка, вдома. Це в ваших же інтересах.

— А в чому справа? Що я такого зробив?

— Поки що нічого. Я хочу вас про дещо запитати. І не думайте, що зі мною можна гратися в доганялки. Чернігів — місто маленьке.

Досить гратися в партизан. За вчорашній день ці ігрища Віталію набридли. До того ж він чомусь був певен: навіть якщо Заруба і приставив до нього вчора якісь „ноги”, сьогодні він не стане цього робити. Адже, мабуть, переконався — його попередження діють, він, Мельник, займається різними дурницями. Тому Віталій вирішив обійтися без маршруток і таксі, а пройшовся до гаража і осідлав власну роздовбану, але тау рідну та дорогу „вісімку”. По дорозі про всяк випадок перевірився — ніхто за ним не наглядав.

Журналіст Владислав Коротун жив на Рокосовського, причому — в самому кінці вулиці. Заїхавши у двір, Мельник припаркував машину, набрав код замка на дверях під’їзду, який повідомив йому журналіст, зайшов, піднявся ліфтом на шостий поверх і подзвонив у потрібну квартиру.

На нього чекали. Двері відчинилися, він зайшов.

Вийшовши від Коротуна за три з половиною години, Мельник спустився вниз, сів у машину і закурив. Перед цим він кинув на сидіння біля себе позичений, а швидше — конфіскований в журналіста тоненький та плаский цифровий диктофон.

Він не поспішав їхати. Хоча б через те, що поки не знав — куди. Так само не знав, як ставитися до зізнань, які довелося буквально витрушувати з журналіста. Від самого початку розмова здалася Віталію надто кострубатою. На допитах він подібну манеру поведінки спостерігав не раз і не два. Правда, дотепер він не мав справи з журналістами. Зате після сьогоднішньої розмови знав — буде ненавидіти якщо не всю пишучу братію, то принаймні більшість із них. У кіно та серіалах вони виглядали зовсім не такими, як Славко Коротун.

Мельник зараз не міг підігнати дії журналіста під конкретну статтю кримінального кодексу. Звісно, при бажанні більш досвідчені юристи, ті ж самі слідаки з прокуратури, знайдуть подібну статтю. Тільки навряд чи вдасться засадити Коротуна хоч на кілька років. Формально складу злочину в його діях ніхто не знайде. Інакше доведеться саджати половину журналістів, і не лише в Україні, а, як підозрював Віталій, у цілому світі.

Докуривши цигарку, він уже знав приблизний план своїх дій. Про його візит Коротун мовчатиме. Це справді в його інтересах. Мельник не знав, на чиєму боці зараз час, працює він на нього чи проти нього, але сидіти просто так, склавши руки, не хотілося. Тому нехай він зараз помиляється — однією помилкою більше. В усякому разі потім він не зможе дорікнути собі за те, що зовсім нічого не робив. Отже, треба діяти за підказкою інтуїції, тієї самої своєї хваленої чуйки.