Андрій Кокотюха - Темна вода

Потім приліг скраєчку — треба спробувати поспати хоча б пару годин. Бо о третій вони домовилися зі Скрипником, що той чекатиме його на своїй „шкоді” біля під’їзду...

І ось тепер вони лежали в кущах неподалік від Тихого Затону. Поряд з тим самим місцем, де знайшов смерть Антон Кулаков. Хай він блаженний, зате позицію для спостереження за потворою вибрав ідеальну, це Віталій ще раніше примітив.

Між іншим, він ховався на пристойній відстані від знайденого Мельником напередодні сховку. Фактично тайник був на протилежному боці цього берега. І якщо до нього вже завітали, зі свого місця Віталію не почути.

На землю постелили брезент, знайдений у багажнику кумової машини. Зброї в Мельника далі не було, а Скрипник, віднедавна завзятий мисливець, прихопив з тому помпову мисливську рушницю.

Комарі гризли немилосердно, та на якомусь етапі Віталій звернув увагу — ці укуси вже не дратують його. Справді, якось приїлися. Олексій бурчав, матюкався і чухався, а Мельник реагував на їхнє кусання і зудіння на диво спокійно.

Розбурканий поштовхом, Скрипник повернувся на спину, потім сів і запитально подивися на Віталія. Той притиснув пальця до губів. Скрипник кивнув, про всяк випадок підсунув до себе рушницю.

П’ята ранку. Тихо, лише пташиний спів зрідка доповнює ранкову поліську ідилію.

П’ята десять. Нічого, жодних рухів. Легенький прохолодний вітерець шелестів листям, похитував кущі і розріджував туман на клаптики.

П’ята двадцять. П’ята двадцять п’ять. П’ята...

Ось воно!

З боку затону почувся плескіт. Чути його було явно — до того тишу та спокій темної води не порушували сторонні звуки. Чоловіки обережно виповзли зі свого вкриття, аби краще бачити невеличкий пологий шматок берега, запримічений Мельником як найбільш зручне місце, єдине зручне для заходу в воду.

Тому, власне, тайник обладнано на такий пристойній відстані звідси. Наткнутися на нього тут дуже просто. Мельник навіть підозрював, що перший рибалка, який став жертвою примари, наткнувся на сховок саме неподалік від цього місця. Звідси найкраще спускати човна на воду, і випадково знайти щось, приховане поруч, було досить легко.

Плескіт повторився. Тепер ані Мельник, ані Скрипник не сумнівалися — в темній воді плаває щось велике.

Вони напружили очі. Сонце світило все впевненіше, зі свого пункту спостереження вони прекрасно бачили, як поверхня води в кількох метрах від берега почала пузиритися і булькотіти.

А потім просто в них на очах з води та з туману почало підніматися щось чорне. Спочатку виринула голова — без обличчя! Потім показалися плечі, далі — тулуб, нарешті примара стала в воду по пояс, просто біля самого берега.

Тепер вони ясно бачили чоловіка у чорному облягаючому водолазному костюмі та масці, забраний склом. Від рота тягнувся шланг трубки, який з’єднувався з балонами аквалангів.

Це їх кілька днів тому Мельник у тумані з нетверезих очей прийняв за величезні плавці гігантської потойбічної чудо-рибини.

Він поклав руку на плече Скрипнику. Це був сигнал виходити з засідки. Вони випросталися синхронно, Олексій відразу взяв помповика напереваги, пересмикнув затвор.

— Давай, давай, вилазь! Лапи перед собою, тварюко!

Водолаз вкляк від несподіванки. Скрипник повів стволом рушниці вгору і, не чекаючи, поки аквалангіст вийде сам, ступив кілька кроків до нього. Мельник лишився на місці.

Він надто пізно відчув рух за спиною, тому не встиг повернутися — хтось спритний на важкий накинувся на нього ззаду, міцно стиснувши руками-лещатими шию. Скрипник рвучко повернувся. Скориставшись цим, водолаз зі свого місця шубовснув у воду спиною вперед і зник, лиш кола пішли по поверхні.

Мельник упав на коліна і різко нахилився вперед, кидаючи напасника через себе. Прийом удався — супротивник послабив хватку, Віталій спритно вивернувся, розвернувся обличчям до ворога і вони, зчепившись, покотилися по траві.

Скрипник, повернувшись до затону і наставивши дуло рушниці на воду, стрельнув у неї один раз. Потім другий, потім — знову і знову. На п’ятому пострілі над поверхнею показався втікач— водолаз. Він тримався обома руками за голову в тих місцях, де під костюмом ховалися вуха, трясся і щось вигукував. Дославши в ствола ще один патрон, Скрипник голосно крикнув:

— Вилазь, вилазь! Тетеря глуха! Я не промахнуся, почув мене!

Трусячи головою, аквалангіст поплив до берега, підгрібаючи однією рукою. Іншу далі тримав на вусі — видно, таки добряче оглушило. Оцінивши його стан і зрозумівши — нікуди не дінеться, Скрипник поспішив на допомогу Мельнику.