Андрій Кокотюха - Темна вода

Натиснувши відбій, він поклав телефон на місце. Тепер мозаїка складалася і в нього були основні відповіді на всі запитання. Деталі можна з’ясувати по ходу справи.

Тепер він знав, як зловити в Тихому Затоні потвору, про яку ячив усім нещасний Антон Кулаков.

Ольга повернулася в хорошому настрої — видно, їй справді дуже хотілося їхати звідси. В світлі останніх подій Мельник її прекрасно розумів.

— Слухай, я тут подумав...

— Ну? — вона блиснула на нього очима.

— В тебе ж іще ніби відпустка?

— Тиждень лишився.

— Може, мотнемо на кілька днів за якійсь кордон? Хоч у Хорватію, хоч у Чорногорію... Можемо в Єгипет... У тебе закордонний паспорт є?

— Ти серйозно?

— А то! Я вже цікавився в турфірмах, але так, не конкретно. Завтра з самого ранку об’їжджу всі і нехай дають якусь гарячу путівку. Де не треба довго чекати. Поїдемо, куди буде. Ти як?

— Це так несподівано...

— Чого там? Кажи.

— Знаєш, треба, типу, подумати...

— Довго?

— До ранку, — вона посміхнулася вже не лише очима, а й губами.

— Тоді проміжна пропозиція — зараз поїхали просто до мене. Нічого особливого, звичайна холостяцька квартира із невеличким бардаком. Але це через те, що в ній давно не ночували жінки.

— Дуже відверта пропозиція.

— Тобі вона подобається?

— Своєю відвертістю. Поїхали, подивимось на твій бардак...

— Тільки, гм, тут така справа... Я тебе завезу і залишу. Приймай ванну, відпочивай, дивися телевізор. Ми заїдемо, куди скажеш і купимо, що скажеш. А мені треба буде на кілька годин заїхати в гості до кума. В нього там якесь сімейне торжество. Ти ж знаєш, куми — перші родичі.

— Значить, заманив дівчину і кинув?

— Це прийшло спонтанно, просто зараз. А з кумом я ще з ранку домовився. Ти вже вибач за накладку, я все компенсую...

— Та гуляйте вже, мужики. Добре, я тебе дочекаюся. Неси ось сумки в машину...

Скрізь сизий вранішній річковий туман пробивалися перші сонячні промені. Годинник показував четверту сорок п’ять ранку. Мельник позіхнув і штовхнув ліктем Скрипника, якому дозволив трохи поспати перед ранком.

...Залишивши Ольгу в своїй квартирі на хазяйстві, Віталій поїхав до кума додому. Той мовчки провів його на кухню і там без передмов запитав: у що Мельник цього разу вляпався. Як завжди — в говно, спокійно відповів Віталій і замовк, чекаючи наступних запитань. Вони були і Мельник спокійно відповів на кожне. Переваривши почуте, Скрипник запитав, чи нормальний він. Ти ж знаєш — ні, була відповідь. І знову мовчанка. Пошкрібши потилицю, Скрипник поліз у холодильник по пляшку, але Віталій, передбачаючи такий розвиток подій, зупинив його — не тепер, потім. Спочатку справу зробимо.

Загалом Мельник не мав сумнівів, що вмовить кума Скрипника взяти участь у затіяній ним авантюрі. Але про всяк випадок застосував заборонений прийом, надавивши на давній болючий мозоль свого кума. Так, Льошка Скрипник справді був посереднім опером. Через те, власне, і почав просуватися ближче до керівної роботи. Тільки насправді потайки він дуже хотів стати кращим сищиком якщо не області, то хоча б міста. Мельник знав — з цими дитячими мріями Олексій і прийшов у міліцію. Об реальність вони не розбилися, просто заховалися глибоко в його підсвідомість. Кожне нагадування про те, що він справді міг би з часом стати класним опером, болюче зачіпало Скрипника. Як знати, може він дійсно зарано розчарувався в оперативно-розшуковій роботі, надто швидко спасував перед труднощами цієї невдячної професії і, як результат, опинився в своєму спокійному, але до біса нудному кабінеті.

Нагадування про реальну можливість реалізувати себе в якості опера зробило свою справу. Скрипник погодився, але з умовою: в разі, якщо цього разу нічого не станеться, вдруге він участі в подібній авантюрі не візьме. Мельник і сам боявся, що саме нині його розрахунки можуть не виправдатися. Та виходу не було.

Для більшої гарантії Віталій повернувся додому, де застав Ольгу сплячою перед працюючим телевізором. Полегшено зітхнув — так навіть краще. Обережно вклав її на дивані, накрив простирадлом. Вона крізь дрімоту посміхнулося йому, прошепотіла: „Прийшов... Я зараз... ще хвилинку...”і перевернулася на другий бік.

Про всяк випадок Мельник знайшов серед її речей мобільник, вимкнув його, а свій телефонний апарат витягнув з розетки і сховав у кухні на антресолі. Подумавши, закинув туди ж мобільний. Неабиякий тайник, тільки ніхто все одно не здогадається отак відразу.