Михайло Канюка - Опівнічні стежки

Здесь есть возможность читать онлайн «Михайло Канюка - Опівнічні стежки» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1982, Издательство: Дніпро, Жанр: Шпионский детектив, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Опівнічні стежки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Опівнічні стежки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У романі "Опівнічні стежки" українського радянського письменника відтворена діяльність чекістів по знешкодженню шпигунського закордонного центру, агентами якого були українські буржуазні націоналісти У повісті "Місто гасить вогні" автор розповідає про діяльність київського підпілля в роки Вітчизняної війни. Подвигам радянських розвідників присвячена повість "Поєдинок".
В романе «Полуночные тропы» нашла отображение деятельность чекистов по уничтожению шпионского зарубежного центра, агентами которого были украинские буржуазные националисты. Повесть «Город гасит огни» рассказывает о деятельности киевского подполья в годы Великой Отечественной войны. Подвигам советских разведчиков посвящена повесть «Поединок».

Опівнічні стежки — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Опівнічні стежки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ой яка краса! – сплеснула долонями Ірина.

– Наш Склабін, – широко повів правицею Іржі, наче показуючи свої володіння. – Подобається?

Він був від душі задоволений тим враженням, яке справив на Ірину цей, на перший погляд, мирний куточок його землі.

– Зараз будь обережна: фріци вже помітили нас…

Візок з розгону вкотився на міст.

– Хальт! – заволав рудий німець, кидаючи недоїдене печиво і хапаючись за автомат, що відтягував пташину шию.

Іржі попустив віжки і, зіскочивши на землю, кинув їх Ірині.

– О, гер Шмульке! – Широко розвівши руки, він пішов назустріч фріцові. – Яка зустріч! Давненько вас не було на цьому вельми важливому посту…

– А, це ти знову із своїм сіном… – Бліда фізіономія німця витягнулася від нудьги і спеки. Очікуваної розваги не відбулося… – Не було, не було… – пробурмотів гер Шмульке. – А все через таких, як ти…

На обличчі Іржі закарбувався непідробний жах.

– Через нас?! Тобто ви хочете сказати, що через мене у вас, пане, були неприємності? Та боронь боже, я ж поважаю вас, як рідного.

– Авжеж! – перебив балакучого словака Шмульке. – Їздять тут всякі із своїм вином… – І він тоскно подивився на чисте, без єдиної хмаринки небо. – Та хіба ж втримаєшся у таку спеку!

Іржі співчутливо зітхнув, а потім довірливо схилився до веснянкуватого вуха:

– Можу порекомендувати, гер Шмульке, – божественний напій, нектар! – і витяг з бокової кишені брудних штанів невеличку пляшку. – Освіжає, бадьорить! Така дещиця, звичайно ж, не завадить вашій службі на благо фюрера і великої Німеччини! Хайль! – І викинув вгору праву руку з затиснутою в ній пляшкою.

Шмульке пожадливо зиркнув спочатку на пляшку, потім на Іржі.

– Гадаєш?

Іржі ствердно хитнув головою.

Німець, тяжко зітхнувши, знову звів очі до неба і звичним рухом сховав пляшку до кишені.

– А то хто з тобою? – кивнув він у бік Ірини, що потихеньку вела конячину по мосту і була вже майже на середині.

– Та хіба ж ви не знаєте моєї сестри? – здивовано вирячив очі Іржі.

– О, швестер! – ожив Шмульке. – Шейн! Ну-у… красива?

Вони обидва подивилися услід Ірині. Біля візка чалапала босими ногами – мов на ходулях – згорблена постать, голова якої була замотана линялою ганчіркою. Жінка якимось дерев'яним жестом піднімала віжки і стиха підганяла конячку, на що та, до речі, аж ніяк не реагувала.

Хлопець гірко зітхнув:

– Вона в нас той… – і покрутив пальцем біля скроні.

– А-а, ненормальна… – Очі німця знову стали олов'яними. – Гаразд, іди геть. – І поплентався під дерево, у затінку якого сиділо ще кілька солдатів.

Іржі полегшено зітхнув, витер спітніле чоло і попрямував до свого візка, коли раптом один із солдатів охорони ліниво підвівся і, все прискорюючи крок, пішов за візком.

«Ой господи, – жахнувся Іржі, – все пропало!»

Солдат тим часом наздогнав візок і саме заходив з того боку, де йшла Ірина. Але конячина, мабуть згадавши молоді роки, дзвінко заіржала і брикнула задньою ногою так, що німець ледве втримався на ногах.

Іржі пополотнів. А ті, хто сидів під деревом, покотилися зо сміху.

– Ганс, – покликав гер Шмульке солдата, готового вже випустити чергу в оцю стару шкапу, – іди сюди! Це сіно для коня нашого оберштурмбанфюрера. Не стріляй!…

Коли під'їжджали до містечка, Ірина змолилася:

– Можна вже зняти хустку? Жарко…

– Можна, – буркнув Іржі.

Вони подивилися один одному в очі і голосно розреготалися, повалившись горілиць на духмяне сіно.

Це був щирий і відчайдушний сміх, сміх людей, які щойно пережили небезпеку. І їм захотілося сказати одне одному щось добре, розкрити свої серця, які нещодавно сковував жах, а тепер заполонила радість.

– А ти молодець, Магдо, – відхекавшись, мовив хлопець. – Здорово зіграла! Я й сам не повірив, що за мить перед тим на візку поруч зі мною сиділа красуня…

Ірина хитро примружила очі:

– Кажеш, красуня?…

Витягнувши ноги і зручніше вмостившись на сіні, вона із задоволенням подумала, що все не так уже й погано, як їй здавалося вранці, і що їй, може, ще пощастить виконати завдання.

– Слухай, Іржі, а чому твоя конячина, як підійшов той німець, почала брикатися?

У відповідь хлопець пирснув:

– Розумієш, у неї спрацював умовний рефлекс. Один з цих йолопів якось сунув їй під хвоста запалену цигарку. От вона тепер як побачить їхню форму, так і починає брикатися!

І знову над долиною задзвенів веселий сміх.

– Запам'ятається мені цей міст, – витираючи сльози, сказала Ірина.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Опівнічні стежки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Опівнічні стежки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Михайло Лукінюк - Обережно - міфи!
Михайло Лукінюк
Михайло Старицький - Поезiї
Михайло Старицький
Георгій Брянцев - Таємні стежки
Георгій Брянцев
Іван Франко - Перехресні стежки
Іван Франко
Анна Озар - Стежки
Анна Озар
Сергей Иванов - Стежки-дорожки
Сергей Иванов
Михайло Нечитайло - Інтронізація
Михайло Нечитайло
Михайло Коцюбинський - Помстився
Михайло Коцюбинський
Михайло Коцюбинський - Persona grata
Михайло Коцюбинський
Отзывы о книге «Опівнічні стежки»

Обсуждение, отзывы о книге «Опівнічні стежки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x