Кен Фолетт - Вушко голки

Генрі закрив дверцята джипа й повільно попрямував до будинку. Він знов одягнув той Девідів жакет для їзди верхи. Штани повністю були вкриті багнюкою, а мокре волосся прилипло до обличчя. Він помітно шкутильгав на праву ногу.

Люсі відступила від вікна й кинулася на перший поверх. Рушниця лежала в коридорі — там, де вона її залишила, коли увійшла. Жінка схопила її до рук — здавалося, зброя стала в декілька разів важчою. Це вперше в житті Люсі збиралася стріляти, і насправді вона не мала жодного уявлення, як переконатися, що рушниця до цього готова. Може, якби був час, жінка б розібралася, але часу вже не було.

Один глибокий подих — і Люсі штовхнула двері.

— Стояти! — голос звучав вище, ніж вона хотіла. У ньому вже чулася істерика.

Фабер тепло усміхнувся і продовжував іти.

Люсі наставила на нього рушницю, тримаючи дуло лівою рукою, а приклад правою біля стегна. Палець лежав на спусковому гачку.

— Я тебе вб'ю! — крикнула вона.

— Люсі, не роби дурниць, — м'яко мовив Фабер. — Хіба ти зможеш зробити мені боляче? Після усього того, що ми робили разом? Хіба ми не кохаємо одне одного? Хоча б трошечки?

Це неможливо було заперечувати. Вона була переконана, що не може закохатися в нього, але щось між ними все ж таки було. Ні, не кохання, але щось схоже.

— Сьогодні вдень ти ж уже знала правду, — продовжив він. До нього залишилося усього тридцять ярдів. — Але тобі це не заважало, правда ж?

І це правда. На мить із пам'яті, наче фотокартка, сплило: вона сидить верхи на ньому й притискає його руки до своїх грудей... Так, тепер зрозуміло, чого він домагається.

— Люсі, ми щось придумаємо, ми зможемо знайти вихід...

Палець натиснув на гачок.

Звук пострілу заполонив усе навколо. Рушниця стрибнула в її руках, наче жива, і приклад боляче вдарив стегно. Від шоку руки Люсі майже впустили зброю — жінка й гадки не мала, що постріл такий гучний і сильний. Вуха на мить заклало.

Куля пройшла високо над головою Фабера — він пригнувся і зиґзаґами кинувся назад до машини. Люсі хотіла вистрелити ще раз, але вчасно зрозуміла, що якщо вона випустить обидві кулі зараз, то чоловіка вже ніщо не спинить.

Тим часом Фабер стрибнув у машину і швидко з'їхав униз із пагорба.

Люсі знала, що він повернеться. Але раптом її охопила якась дивна радість, майже щастя. Вона виграла перший бій, вона налякала його! А вона ж жінка!

На жаль, рано чи пізно чоловік знову повернеться.

У неї є переваги: будинок і зброя. І є час підготуватися. Треба ретельно підготуватися до наступного разу, бо він уже не буде діяти так нахабно, а спробує атакувати раптово.

Принаймні Люсі сподівалася, що він дочекається сутінків — а це дасть їй чимало часу. По-перше, треба зарядити рушницю.

Том усе тримав на кухні, тому саме там жінка заходилася шукати патрони. У нього теж була рушниця — така сама. Це вона пам'ятала точно, бо колись давно Девід уважно вивчив Томову рушницю й потім замовив собі таку ж. Вони часто довго розмовляли про зброю та всіляке таке.

Патрони й Томова рушниця знайшлися швидко. Усе це Люсі склала на столі в кухні. Це нескладна зброя — не повинна бути складною. Жінки не вміють користуватися рушницями скоріше через забобони, а не через якусь надскладну їхню конструкцію.

Люсі взяла Девідову рушницю і, тримаючи дулом від себе, повільно переламала її, відкриваючи набійник. Потім уважно роздивилася, як це працює, і спробувала ще декілька разів. Дуже проста система.

Зарядивши обидві рушниці, жінка вирішила про всяк випадок перевірити, чи все зробила правильно. Націливши дуло на стіну, вона натисла на гачок. Рушниця бахнула, зі стіни з'їхав великий шмат шпаклювання, на стегні вискочив новий синець, вуха знову заклало — усе спрацювало як слід. Вона озброєна. Треба тільки запам'ятати, що тиснути на гачок варто повільно, бо інакше рушниця смикається, й куля летить повз ціль. Мабуть, саме таким речам чоловіків навчають в армії.

Так, наступне завдання — ускладнити вхід у дім.

На дверях тут не було замків: якщо на цьому острові щось і вкрадуть з дому, то винним у цьому може бути лише мешканець другого будинку. У ящику з інструментами відшукалася чудова гостра сокира, й Люсі заходилася відрубувати перила сходів.

Майже відразу руки почало пекти, але вже за п'ять хвилин у неї з'явилося шість коротких міцних дубових дощок. У тому ж ящику з інструментами були цвяхи та молоток, ними Люсі забила обидвоє дверей — передні й задні, по три дошки на кожні (і по чотири цвяхи на кожну дошку). Молоток був до болю важкий — жінка й не здогадувалася, що це так виснажливо. Але своєї справи Люсі все одно не кинула.