Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

Обмірковуючи зараз цю подію, генерал Попинкаріу пригадав, до яких висновків дійшов його начальник штабу.

— Пане генерал, — доповів він. — Ми з капітаном Георгіу старанно вивчали цю справу. Наш дивізіон прибув на визначене йому місце ще вночі і відразу замаскував усі гармати. Ви добре знаєте командира дивізіону капітана Брату, цього ретельного і вимогливого офіцера. Він навіть заборонив своїм солдатам з'являтися вдень на відкритій місцевості, хоч район, зайнятий його дивізіоном, був прихований від фашистських спостерігачів широкою лісосмугою. Мушу ще відзначити, що ні вночі ні вдень ми не одержували ніяких повідомлень про ворожу розвідку. А втім, коли б якийсь фашистський льотчик і піднявся в повітря, то він однаково не помітив би жодної батареї, — так старанно замаскували їх артилеристи.

Генерала знову неприємно вразив цей монотонний, хоч і досить сильний голос, і він роздратовано перебив підполковника Барбата:

— Тоді чим ви зможете пояснити цю точність влучання снарядів? Важко повірити, що батарею гаубиць знищено випадково.

— Безперечно, ворог мав точні відомості, — мовив спокійно начальник штабу. — Цілком можливо, що фашисти, відступаючи, залишили в селі свого розвідника, і він якимсь чином сповістив їм, де розташована наша артилерія. Другий відділ [1] Другий відділ — служба безпеки в румунській армії. заарештував кількох угорців, однак це не привело до якихось позитивних наслідків. Та я вважаю, що арешти — марна справа. Адже війна ще триває. І нам не слід забувати, що місцеве населення, отруєне хортістською пропагандою, ставиться до нас вороже. Отже, від них ми нічого не вивідаємо, коли навіть і натрапимо на вірний слід. А втім, я майже певен, що ці люди нічого й не знають про фашистську розвідку.

— І що ж ви пропонуєте? Адже завтра чи післязавтра на наші голови може звалитися ще якась біда.

— Хоч повної гарантії безпеки у нас нема, але можливість другого артобстрілу малоймовірна. Мушу вам повідомити, що ми уже вжили деяких заходів. Щонайперше, я сам уважно вивчив навколишню місцевість ї наказав дивізіону зайняти інші позиції. Прошу вас, ось план. Крім того, я звелів нашим радистам пильно стежити за ефіром. Коли в селі зостався гітлерівський агент, то в нього, напевно, немає іншого засобу зв'язку, крім радіо. І якщо ворожий розвідник спробує скористатися рацією, ми його викриємо або, маючи текст повідомлення, зможемо вжити інших заходів, залежно від нових обставин. Як ви вважаєте, чи вірно я зробив?

Генерал Попинкаріу і на цей раз змушений був схвалити в душі дії свого начальника штабу, проте Барбату Георге він відповів без особливого захоплення:

— Гаразд… Повідомте про все на командний пункт.

Пригадавши цю розмову, генерал спідлоба глянув на підполковника. Як не дивно, але цей безперечно талановитий офіцер, що сидів з сигаретою в роті і байдуже спостерігав похмурий краєвид, не викликав його симпатії.

35-річний підполковник Барбат, високий, сухорлявий брюнет, мав досить великий лоб, який видавався ще більшим через помітну лисину на голові; очі його якісь попелясті, майже безбарвні; вилиці різко випиналися, від чого щоки здавались запалими. Неприємне враження підсилювалось ще й гострим, надто видовженим підборіддям. Через таку непривабливу зовнішність штабні офіцери прозвали Барбата факіром. Це прізвисько дуже швидко підхопили унтер-офіцери, писарі та ординарці.

Послужний список підполковника був бездоганний. Успішно закінчивши військовий ліцей, Барбат Георге поїхав спеціалізуватись до Франції і привіз звідти чудовий кваліфікаційний атестат. Свої неабиякі військові здібності він виявив на різних посадах як у мирний час, так і в роки війни. Командуючий «Орла» вважав його одним з кращих начальників штабу в армії. І він аж ніяк не помилявся. Генерал Попинкаріу, кому Барбат Георге підлягав безпосередньо, теж міг би це підтвердити. Розробляючи оперативні плани, підполковник Барбат чудово орієнтувався в обстановці і міг навіть передбачати окремі воєнні події. Правда, те, що на перший погляд скидалося на передбачення, було не що інше, як дивовижне вміння наперед визначати справжнє становище на фронті, навіть не маючи ніяких відомостей про місце розташування ворога та його бойову силу.

Однак, незважаючи на ці виняткові здібності підполковника, генерал Попинкаріу недолюблював його. Він почував до нього якусь антипатію. І саме через це відносини між ними стали до деякої міри незвичайними. Важкі бої і спільна праця мусили б, здавалось, зблизити їх. Насправді ж їхні стосунки залишились суто діловими, службовими. А це було дивно, бо генерала всі знали як товариську людину; ні військова форма, ні каста, до якої він належав, не заглушили в ньому людяності й порядності.