Віктор Михайлов - Бумеранг не повертається

На обличчі Лассарда виступили плями. Кусаючи нігті, він сказав:

— Не розумію, яке це має відношення до моєї справи. Чи ви не вважаєте, що я повинен відповідати перед радянським законом за свою комерційну діяльність в Аргентіні?!

— Для того щоб оцінити по заслугах злочин, треба знати особу злочинця…

— Я просив би вас добирати вислови! Я не зробив нічого злочинного!

— І останнє: на початку минулого року в ресторані «Аврора» ви познайомилися з інженером Ладигіним і науковим працівником Якуничевим, назвавши себе Петром Роговим…

— Це брехня! — перебив він слідчого.

— На допиті свідок Якуничев показав, що пізніше, в ресторані «Європа», будучи п'яним і бажаючи продемонструвати перед вами свою обізнаність, він розповів вам про роботу інституту над створенням нової зенітної гармати.

— Це наклеп! Я нічого про це не знаю!

— Крім відповідальності за шпіонаж, ви відповідатимете за вбивство інженера Ладигіна, естонського громадянина Яана Сякка і замах на студентку Марію Крилову…

— Я всією душею любив цю дівчину…

— Ви любили? — перервав його Зубов і, подзвонивши, наказав: — Приведіть Пряхіна.

Злочинець у супроводі конвоїра ввійшов у кабінет і, побачивши Лассарда, попрямував до нього.

— У, шакал! — сказав він, стискуючи кулаки. — Шматок м'яса!

— Пряхін, ви знаєте цю людину? — спитав Зубов.

— Знаю, громадянине начальнику, це Петро Рогов, — відповів він.

— Коли і за яких обставин ви зустрічалися з ним востаннє? — спитав Зубов.

— Тринадцятого, напроти «Ударника», в саду.

— «… у справі замаху на Марію Крилову арештований Пряхін показав: — читав Зубов, — чоловік, який назвався Роговим, доручив мені вбити Марію Крилову, що відпочивала в Істринському будинку відпочинку, і як речовий доказ принести Рогову перстень з ізумрудом, знявши його з руки вбитої. За цю розправу з Криловою Рогов обіцяв мені винагороду в сумі п'ять тисяч карбованців». Пряхін, ви підтверджуєте свої показання?

— Підтверджую, громадянине начальнику.

Лассард, ні на кого не дивлячись, кусав нігті.

— Ну? Ви про цю любов казали? — запитав слідчий Лассарда.

— Темниш, контра! — кинув йому Пряхін.

Зубов подзвонив і наказав відвести Пряхіна. Коли злочинця відвели, слідчий сказав:

— Докази, висновки судовомедичної експертизи, результати досліджень і показання свідків повністю викривають вас у всіх злочинах. В процесі слідства вам будуть пред'явлені всі докази. — Зубов дзвоником викликав офіцера і спитав: — Марія Крилова тут?

— Крилова в прийомній.

— Запросіть! — наказав Зубов і підвівся назустріч.

Машенька ввійшла в кабінет. Яскравий рум'янець на щоках і неспокійні рухи свідчили про її хвилювання. Вона то скидала тонку шкіряну рукавичку, то знову надівала її.

— Здрастуйте, товаришко Крилова! — потискуючи їй руку, сказав Зубов. — У практиці слідства так робити не заведено, але… Ось полковник Каширін просив про це. Ми вам не заважатимемо?

— Ні, навпаки, — сказала вона і, привітавшись з Каширіним та Нікітіним, підійшла до Лассарда. Маша спокійно, з холодною цікавістю розглядала його, дивлячись ніби на диковинного заморського звіра, замкнутого в клітку зоопарку.

Ви могли б позбавити мене цієї принизливої сцени! — заявив Лассард, прибираючи картинну позу.

Зубов не звернув уваги на цю репліку, а Машенька, щиро посміхнувшись, сказала:

— Так, так… Як це схоже…

— Схоже на що?! — різко запитав Лассард.

— Схоже на людську гідність, — відповіла Маша. — Як уся ваша поза схожа на образ чесної і мужньої людини. Мені здавалося, що ви невдало вибрали професію, вам треба було стати актором, але потім я зрозуміла: мистецтво не терпить брехні. Ви б провалилися на першому ж дебюті. Пам'ятаєте, якось ви мені сказали: «Я джентльмен у найкращому розумінні цього слова!» Для вас обличчя джентльмена — маска, за якою ховається ваше справжнє, звіряче лице. Ви не маєте ніякого права на життя! Я хотіла побачити вас, щоб сказати це вам в очі!

Було ще темно, але ясні і чисті далі на сході провіщали морозний сонячний день. Напередодні гуляла завірюха, пасажирського сполучення не було. Сьогодні з самої ночі грейдери, діловито гуркочучи, згрібали із злітної доріжки сніг. Снували бензозаправники. Вантажили пасажирський багаж. Починалося звичайне неспокійне життя великого авіапорту, місця зосередження багатьох повітряних шляхів світу.