Вольфганг Шрайєр - Акротірський шпигун

— Насамперед — щиро дякую! Ви так допомогли мені. Правда, стиль, мабуть, занадто серйозний для такої газети, як «Сан-Антоніо геральд»…

— Ви хочете сказати, дещо пишномовний, чи не так? Бачите, саме в цьому моя вада: я починаю марити вслух, як тільки торкаюсь даної теми. Ну, дивіться самі, що вам робити з оцим мотлохом. Може й справді пригодиться.

З цими словами Вальполь підвівся і, попрощавшись з дівчиною, вийшов важкою ходою орангутанга; між іншим, це був досить ставний чоловік, вагою з добрих сто кілограмів.

Мені слід було б непомітно піти за Вальполем і спробувати познайомитися з ним. Але я лишився на місці й скоса поглядав на сусідній стіл, бо вирішив спершу познайомитися з співбесідницею Вальполя. При цьому я сподівався — тим більше, що ми всі троє жили під одним дахом і постійно зустрічалися в ресторані, — що вона згодом представить мене містеру Вальполю, і таким чином я спритніше досягну своєї мети. Коли молодий чоловік домагається знайомства з гарненькою дівчиною, це сприймається більш природно, ніж коли б він прагнув зблизитися з літнім чоловіком. Якщо ж ця міс Ругон потім, скажімо, за вечерею зведе нас із Вальполем, то знайомство відбудеться в невимушеній обстановці.

Оскільки міс Ругон, як видно, була американкою та ще й журналісткою — «Сан-Антоніо геральд», здається, місцева газета на західному узбережжі США, — то до неї не так-то вже й важко було підійти. Не довго думаючи, я згорнув газету, вклонився і сказав:

— Пробачте, моє прізвище Андерсон; я випадково почув вашу розмову… І мені здається, що, як британський прес-офіцер на Кіпрі, я теж міг би стати вам у пригоді.

Вона спокійно, навіть без посмішки, глянула на мене своїми великими, трохи розкосими карими очима, що яскраво вирізнялися на фоні її золотавого волосся. І мушу признатися, що її погляд чомусь мене збентежив. Хоч я розглядав її вже більш як чверть години, саме тепер відчув себе спантеличеним; частіше забилося серце. Під час розмови зі своїм земляком вона сиділа до мене спиною, і лише тепер, коли я побачив її обличчя, мені стало ясно, чому Вальполь — хай він буде археолог чи шпигун — пише для неї такі статті. Для таких жінок чоловіки готові складати вірші і навіть робити ще більші дурниці.

— Ви ж парашутист-десантник, — сказала вона, кинувши погляд на мою емблему.

— В даний час я прикомандирований до відділу інформації, — пояснив я, що в певному розумінні слова зовсім не було брехнею.

— Ну що ж, якщо бажаєте, сідайте до мене, — запропонувала вона.

Я пересів.

— У вас дійсно є яка-небудь інформація для мене? — спитала вона, діставши записну книжку Вальполя і приготувавши олівець.

Хоч я й не чекав такої ділової розмови, однак не розгубився. Пам'ятаючи настанови підполковника Тінуела та його принцип «солдатської одвертості» і пригадавши розповідь Білла про воєнне становище на Близькому Сході, я відповів:

— Єгипет оточений з усіх боків, міс Ругон, і для полковника Насера було б значно краще, якби він прийняв це до уваги. В Червоному морі стоїть напоготові наш крейсер «Кенія» з кількома есмінцями, а біля берегів Леванту плаває «Ямайка» — теж досить солідний корабель. У Мальтійському порту стоїть на якорі авіаносець «Ігл» з чотирма ескадрильями на борту. До цього додайте ще шістдесят реактивних бомбардувальників «Канберра», перебазованих на аеродром Ла Валетта.

Я зробив паузу, копаючись у пам'яті; Білл і на борту судна «Тезей» так часто повертався до цієї теми, що мені вже не сила було витримувати його товариство… А міс Ругон мовчки слухала мене і навіть нічого не записувала.

— В Іорданії, — повів я далі, — в повній бойовій готовності стоїть 10-й гусарський полк, озброєний 50-тонними танками типу «Центуріон III»; а цей танк, як відомо, кращий за «труни» типу «Шерман», що є у єгиптян, і навіть може помірятися силами з «Т-34». В Лівії 10-а танкова дивізія в стані бойової готовності переведена до західного кордону Єгипту, щоб у разі потреби при підтримці піхотного полку «Королівських стрільців» і 3-го артилерійського полку вдарити на Каїр…

— … як це свого часу хотів зробити Роммель, — перебила вона мене. — Я так і думала, лейтенанте.

— Що ви думали?

— Що у вас для мене є нудьга, але немає ніякої інформації. Ви могли б мені принаймні розповісти про те, що авіаносці «Булверк», «Тезей» і «Оушн» увійшли в Середземне море з «Червоними дияволами» на борту — адже ви саме до них належите?.. Ваші новини застаріли на цілих два тижні.