Андраш Беркеші - Агент №13

— Третій рік. Я познайомилася з Віктором в Австрії. Приїхавши додому, завербувала свого нареченого, а минулого літа і Тібора. Він мав оце зустрітися з Віктором особисто, але не вдалося. Торік в Італії Віктор перевів мого нареченого в якусь іншу групу. Про нове завдання нічого мені не відомо, знаю лише, що він мав налагодити зв'язок з кимось іншим. Знаєте, мій наречений страшенно ревнивий, і це заважає!

Губер замислено слухав розповідь Беати. Дівчина, звичайно, говорила про все так відверто, бо переконана, що він — керівник Меннела. Але чому Меннел приховав оці свої зв'язки від Брауна? В доповідних Меннела про цих людей нічого не сказано. Дивно! Але факт залишається фактом: з ґудзиками придумано хитро.

— Це ви справді оригінально придумали, — перебив Губер Беату. — Однак мені здається, що ви недооцінюєте здібностей Шалго. Коли зізнатися щиро, я побоююсь його. Люди такого гатунку особливо небезпечні. Наприклад, я переконаний, що Шалго давно знає, хто вбив Віктора Меннела.

— Якби він знав, то давно вже арештував би його, — заперечила Беата. — Шановний пане Губер, у нас і міліція працює, аби виконати норму.

— Можливо, можливо. І все ж мені здається, що Шалго не простий працівник якогось заводу. Наскільки мені відомо, вашого нареченого заарештували.

— Гейза викрутиться!

У дверях тераси раптом з'явився Оскар Шалго разом з Фелмері. Солом'яний капелюх у старого був зсунутий на тім'я. Одягнений він був у ретельно випрасуваний піджак з тонкої тканини і полотняні брюки. Втомлене обличчя його свідчило про те, що вночі він спав небагато. Сюч подумки вилаявся: що ж буде, коли підійде співробітник Губера, з чековою книжкою? Чорти б його забрали, цього Шалго! Він же поїхав у Фюред!

Шалго весело привітався з усіма і відрекомендував Губерові лейтенанта Фелмері.

— Сто чортів, — ухопився він за голову і повернувся до Фелмері. — Я ж зовсім забув: адже ти ще незнайомий з цими молодятами. Тібор Сюч з Будапешта і Беата Кюрті з…

— З вулиці Телдьфа, — договорила сама Беата.

— Ну, а я з Андялфельда [13] Один із робітничих районів Будапешта, , — пояснив Фелмері.

Шалго помітив на столі ґудзики. Мікроскоп Сюч уже встиг сховати в сумку.

— Ви їх купили? — запитав старий у Губера, показуючи на ґудзики.

— Довелось купити, — відповів Губер. — Адже Меннел від імені моєї фірми вже домовився про це.

— За скільки ж ви їх продали? — звернувся Шалго до Сюча.

— За скільки було домовлено, — ухильно відповів Сюч, потай глянувши на Губера. — Власне, держава з цього виграє, бо одержить валюту, а мені заплатять у форинтах.

— Чи повірив би ти, що за ці ґудзики можна одержати долари? — запитав Шалго лейтенанта.

— І на думку не спало б! — Фелмері взяв зі стола одну картонку. — А взагалі гарні. Так скільки вони коштують?

— Дорого, — відповів Сюч.

— Ну, все-таки, скільки доларів?

Сюч знизав плечима і вдав, ніби підраховує.

— П'ять тисяч п'ятсот, — відповів замість нього Губер.

— Слово честі, варто поміняти професію! — вигукнув Фелмері і поклав картонку на стіл. — Нічого собі, кругленька сума!

— Ви вже розплатилися? — поцікавився Шалго.

— Ні, при мені немає такої суми, — пояснив Губер.

— Мабуть, пан Сюч не відмовиться і від чека, — сказав Шалго. — Адже чек теж можна обміняти в банку.

— В мене й чекової книжки немає при собі…

— Ой, мало не забув! — схопився Шалго за голову. — Я ж і прийшов спеціально для того, щоб передати чекову книжку! — Він вийняв з кишені конверт і подав його Губерові. — Будь ласка, ось вона.

— Дякую.

Сюч перелякано дивився на німця.

— Це і є ваш співробітник? — запитав він, киваючи на Шалго.

— А що тут дивного? Ви ж самі казали, що ми тепер мусимо діяти синхронно, — спокійно відповів Губер.

— Падлюка! Зрадник! — люто процідив крізь зуби Сюч.

— Це агенти Меннела, — пояснив Губер, звертаючись до Шалго. — Панночка та її наречений вже три роки завербовані, а пан Сюч тільки рік. У ґудзиках заховані мікрофільми.

Сюч неначе скам'янів. Обличчя його зблідло, очі палали гнівом і ненавистю. Беата лише тепер зрозуміла, що сталося.

— Виходить, ви з ними? — просичала вона до Губера. — Зрадили нас? Ми заради вас ризикуємо життям, а ви… Ах ви…

Сюч схопив дівчину за руку.

— Облиш, Беато! Немає смислу. Ми самі зайшли в цю пастку.

— Ви спритно обдурили мене, пане доктор, — з сумом промовив Шалго до Сюча. — Слово честі, спочатку я вам вірив. Але, за давньою звичкою, перевірив сам себе і, звичайно, вас теж.