Андраш Беркеші - Агент №13

Власне кажучи, він ні в чому не прогадав. Герцог та його приятель виявились приємними людьми. Поводились дуже скромно, їх майже не було видно і чутно в будинку. Майорош навіть уві сні не подумав би нічого поганого про своїх квартирантів. Герцог відверто признався, що має намір зробити фоторепортаж про справу Меннела. Казав, що репортерський хліб нелегкий і багато в чому подібний до роботи детектива, бо часом неминуче доводиться вдаватися до енергійних силових методів і, звичайно, хитрощів. А які цікаві, просто захоплюючі історії розповідали вони про пригоди знаменитих репортерів із світовими іменами! При цьому, звичайно, згадувались і такі делікатні й пікантні деталі, про які, природно, угорська преса мовчала.

Пана вчителя просто полонили оці двоє симпатичних і надзвичайно обізнаних молодих людей.

— Уявляєш, дорогенька, — захоплено розповідав він увечері своїй дружині, близькозорій і безмежно відданій йому Паулі, — чи багато у нас в Угорщині таких людей, які особисто знали вбитого Кеннеді, бачили його вбивцю, були на зустрічі керівників великих держав, брали участь у їхніх прес-конференціях! Просто фантастично, що оці двоє особисто розмовляли з найвидатнішими діячами світової політики! Дивно, чому вони досі ще не опублікували своїх мемуарів!

— Єллінек фотографував навіть Бріжіт Бардо й англійську королеву, — мрійливо додала Паула…

Наступного ранку Майороші вже захоплено слухали про амурні пригоди та екзотичні скандали при дворі іранського шаха. Виявляється Герцог бував і там, був він ще й у палаці Сукарно. Як не віддячити за всі оті цікаві історії, які можна буде не один рік смакувати в клубі Балатонфюреда на всі лади. Звичайно, Майороші не вельми багаті на знайомства, проте жителів курортного селища вони знають усіх до одного. Герцогу за кілька годин були відомі про сусідів усі таємниці. Правда, вони цікавилися в першу чергу дачею Таборі. Це й природно: адже там мешкав пан Меннел. Вони вже точно знали, що задня хвіртка ніколи не замикається і як розташовані кімнати в будинку. Професор Таборі щоранку ще до сьомої виходить через цю хвіртку до озера — поплавати на яхті або повудити рибу. Дізналися вони чимало і про Шалго, цього товстуна і дивака, старого жартуна і невдаху, мов отой єврей-скупник. Про Шалго подейкують, що він колись був чи то французьким, чи то англійським агентом. А його дружина Ліза — польська емігрантка. Герцог добре все це запам'ятав. Два дні стежили вони за дачами Таборі і Шалго. Нотували, хто і коли залишає будинок, коли повертається. З допомогою Паули дізналися й про те, хто і куди відлучався. Багато цінного розповів їм і Адам Рустем. Він, правда, дещо скоригував дану Майорошем характеристику Оскара Шалго. Старий дійсно був колись французьким агентом, але пізніше став працювати на угорську розвідку. Так, так, став угорським агентом! Отже, від подібних авантюристів усього можна чекати. Бо, логічно мислячи, якщо цей Шалго до війті полював за червоними, потім став у лави руху Опору, а пізніше втік на Захід, то, перепрошую, не було б нічого дивного, якби виявилось, що зараз він працює на американців.

— Я, прошу вас, бачив уже по тюрмах таких людей, що мене не здивувало б, якби раптом сам папа римський виявився більшовицьким агентом. Бо те, що слуги божі, оті поборники миру, чинять з його благословення, є просто зрадою святій церкві!

Герцог з удаваним співчуттям, але уважно слухав цілу пливу скарг старого бібліотекаря-клерикала. Герцог умів поводитися з людьми і тому погоджувався з усім, що казав Адам Рустем, щоразу навертаючи розмову на Шалго.

— Здається, отой химерний товстун у дуже добрих стосунках із полковником Карою?

Адам Рустем відповідав з упевненістю добре обізнаної людини і потроху поповнював прогалини в питаннях, що особливо цікавили репортера.

Якось Герцог попросив його зв'язатися з Бланкою Таборі й спитати, коли вона зможе прийняти журналістів. Після обіду Рустем повернувся і сказав йому, що Бланка підмовилась їх приймати. Мовляв, не має часу для інтерв'ю, бо їде у Балатонфюред і повернеться тільки надвечір.

— А її син, інженер, не зміг би з нами поговорити?

— Цього вже я не знаю. Хоча навряд, бо він теж їде я матір'ю.

— Від кого це ви знаєте? — запитав Герцог, і погляд його перекинувся на постать Ілонки, яка саме входила у подвір'я Шалго.

— Від Бланки, від кого ж іще!

«Гарні тут дівчата», — відзначив про себе Герцог, закурюючи і замислено дивлячись на старого Рустема.