Андраш Беркеші - Агент №13

Він підвівся і заходив узад і вперед по вузькій камері. В коридорі було тихо. Не чути й кроків вартового. «Хоч би поговорити з Беатою, — промайнуло в голові. — Зараз уже однаково: Меннела немає, ні до кого ревнувати… Що ж робити далі? Листівку від Сільвії знайшли в мене, але якщо все заперечувати, небагато вони дізнаються з тієї листівки. А Сільвію ні в якому разі не можна виказувати, бо вона єдина, хто може допомогти мені. Хоч би не втратити здорового глузду… Треба все як слід обміркувати. Якщо навіть Беата не витримає і «розколеться» — я заперечуватиму все, бо доказів у них немає. Заявлю протест проти звинувачення в шпіонажі. Треба продовжувати грати ревнивця». Раптом йому сяйнула ідея. Підбіг до дверей і почав щосили грюкати. Незабаром відчинилося віконце.

— Чого треба? — сердито спитав вартовий.

— Я хочу говорити з майором. Скажіть, що це дуже терміново. Швидше, прошу вас!

Через десять хвилин його привели до Балінта, який ще був у своєму кабінеті. Майор підозріло глянув на Салаї:

— Що ви хочете?

— Вирішив розповісти про все…

Браун увімкнув кондиціонер і крадькома зиркнув на дівчину. Хельга сиділа у кріслі, байдужо покурюючи сигарету. «Навіть не помітно, що загибель нареченого спричинила їй біль», — подумав Браун і спокійно повернувся до письмового стола. Настрій у нього, власне, був поганий, бо кілька годин тому від Шлеззіга надійшли неприємні вісті. Герцог та Єллінек не дали про себе знати по рації у домовлений час. Їх мовчання свідчить про те, що ліквідувати Губера не вдалося. Правда, Шлеззігу він нічого не сказав, але потай був упевнений, що вони провалилися. Ось і цей лист. Він глянув на аркуш, що лежав на столі. Це теж доказ того, що навколо Меннела не все чисто…

— Як вам їздилося? — запитав він у дівчини.

Обличчя Хельги було засмагле, тільки блакитні очі світилися на ньому.

— Чудово! Подорож була приємна. Проте хотілось би відпочити: з нервами щось не гаразд.

— Коли ви дізналися про трагедію?

— Учора ввечері, в аеропорту. Батько сказав.

— Прийміть мої співчуття, — промовив Браун.

— Дякую. Хоч це вже не допоможе…

— Коли будуть похорони?

— Наступного тижня. — Дівчина підсунула до себе попільницю і поклала в неї сигарету. Потім вийняла із сумочки хусточку й для годиться приклала її до носа. — Чи маєте якісь подробиці про трагедію? — поцікавилась вона, ховаючи хусточку.

— Багато чого відомо, а ще більше здогадуємося. Щиро кажучи, вся справа досить заплутана, а в деяких деталях навіть незрозуміла.

— Відомо, хто вбив Віктора?

— Ні.

Хельга дивилася перед собою, глибоко затягуючись димом і повільно випускаючи його з рота. Потім глянула на Брауна й тихо проказала:

— Я хотіла б вас про щось запитати. Не як шефа, а як друга нашої сім'ї. Сподіваюсь почути щиру відповідь.

— Прошу, Хельго. Аякже!

— Коли народилася думка про поїздку Віктора в Угорщину?

— Після затвердження операції «Сільвія». Стривайте, зараз скажу точно. — Він трохи подумав. — У кінці травня. Саме тоді й було домовлено, щоб в Угорщину їхав Віктор.

— А ви йому сказали про це?

— Звичайно.

— Негідник! — з ненавистю вигукнула жінка. — Падлюка! Він заслужив такої долі. Присягався мені, що нізащо не поїде в Угорщину. Ще три тижні тому! Тепер н розумію, чому він умовляв мене, щоб я поїхала відпочивати на Бермудські острови. — Хельга сердито погасила в попільниці сигарету. — Знаєте, Егон, нас обох обдурили! І вас, і мене…

Браун відчув, що настав момент показати жінці лист. Хельга тепер особливо гостро ненавидить Меннела, образа і лють примусять її зізнатися. Він вийняв із шухляди аркуш і подав його жінці.

— Це ми знайшли на квартирі Меннела. Почитайте, будь ласка.

Хельга взяла лист і почала читати:

«Любий Вікторе!

Я дуже зраділа твоєму останньому листу. Друг наш і справді виявився люб'язним. Пообіцяв, що, повертаючись із Будапешта, заїде і передасть тобі мою відповідь. Пишу спокійно, бо впевнена — цей лист прочитаєш тільки ти особисто. Нарешті після кількох місяців розлуки ми знову зустрінемося! Я лічу дні, мов закохана школярка. Ніяк не дочекаюся нашого побачення. Усе, що ти наказав, я виконала. Одержала вже позитивну відповідь від Національного банку. Отже, подала документи на одержання закордонного паспорта. Гадаю, доки ти приїдеш у Будапешт, паспорт уже буде в мене. А візу влаштуєш сам. Ти запитуєш, де б я хотіла жити? З тобою — де завгодно. Поїдемо туди, де ти почуватимеш себе в найбільшій безпеці. Для мене найголовніше — твоя безпека. Тібор виконав чудову роботу. Він зібрав, щоправда з великим риском, такі матеріали, про які ти навіть і не мріяв. Любий! Мушу тебе попередити. Тібор переконаний, що я закохана в нього. Коли зустрінешся з ним, не розчаровуй його, бо бідолаха так старається через мене! Власне, мені його шкода, бо він нещасний чоловік, що заслуговує на кращу долю. Хочу тебе також попередити, що мій наречений дізнався про наші інтимні стосунки. Ревнує. Будь обережний, б Гейза запальний і здатний на все. Я не думаю, правда що він зрадить, бо не дурний же він виказати і себе. Найкраще уникати з ним зустрічі. На жаль, про наші любовні стосунки Хельга розповіла йому. Ось він і ревнує. Мені його просто шкода. Навіть це серджусь, що побив мене. Ота нещасна Хельга гадала, що Гейза виб'є з мене любов до тебе! О боже, які дурні оті закохані жінки! Зараз думаючі про те, чи не краще було торік улітку розійтися з Гейзою. Якби ти знав, як він мені набрид, гидко навіть бачити його. Але заради тебе я й це стерплю. Сподіваюся, вже недовго. Було б добре, якби ти з ним не зустрічався. Боюся за тебе, любий. Жду. З нетерпінням жду!