Андраш Беркеші - Списоносці

Чекав я недовго. Два пожежники привели до мене Саса. В його очах світилися тривожні вогники. Я довго дивився на хлопця, що стояв переді мною. В руках у нього був невеличкий коричневий чемоданчик, в якому він носив на роботу їжу. Сас занепокоєно переступав з ноги на ногу.

— В чому справа, Сас? Що з вами? — спитав я, наче нічого не знаю.

Він судорожно ковтнув слину.

— Машини… машини треба завести, пане директор…

— Облиште ви ті машини. Заведуть їх і без вас. Я хочу з вами поговорити.

— Я вас слухаю, пане директор…

— Чому ви не поставите чемодана і не сядете?

По обличчю його промайнула квола усмішка.

— Дякую. Я не втомився, — відповів він полегшено і поставив чемодан біля своїх ніг.

Мені не хотілося приголомшувати хлопця одразу, ї я почав цікавитись його минулим, сім'єю. Сас відповідав докладно.

— Заходила до мене ваша сестра, — сказав я йому. — З того часу часто думаю про вас. Якось хотілось би вам допомогти.

— Дуже вам вдячний…

— Сестра вже десь працює?

— Ще ні. Ніде не приймають її, — відповів Сас понуро, втупивши очі в килим.

— Гм, це погано. А мати як себе почуває?

— Так, як звичайно почуває себе кожна непрацездатна, сліпа жінка, — відповів він. З інтонації я зрозумів, що мої питання йому не дуже до вподоби. Раз по раз на лобі в нього з'являлися зморшки.

— Важке у вас життя, — грав я далі.

— Авжеж нелегке, пане директор.

Я запалив сигарету, з насолодою затягнувся і випустив дим. Але Сасу не запропонував закурити.

— А втім, знаєте, Сас, я думав і над тим випадком з купанням. Ви, здається, маєте рацію. Адже вам справді треба десь митись. Я визнаю, що слід більше дбати про робітників, цікавитись умовами їхнього життя, їхнім відпочинком. Але, на жаль, — вів я далі, — нас, підприємців, передусім цікавить прибуток. — Слово «прибуток» я вимовив з особливим притиском і помітив, що брови Саса піднялися вгору. — Хоч продукт, — іронічно зауважив я, — насправді виробляєте ви. Так же?

Сас підозріло глипнув на мене, але нічого не відповів.

— Так, так, друже, нещадна річ — оця експлуатація. Капітал не знає милосердя. Як, на вашу думку, правду я кажу?

Сас облизав пересохлі губи і промовив хрипкуватим голосом:

— На цих справах я не розуміюся, пане директор. Працюю, та й усе. І радий, що маю змогу працювати.

— Ви не хочете краще жити, солодше їсти, відпочивати, вчитись? До речі, що ви снідали сьогодні вранці?

— Ще нічого, — відповів здивовано Сас.

— Як же так?

— Я взяв дещо з собою, — пояснив він, — бо звик снідати близько дев'ятої години.

— І що ж ви принесли з собою, дозвольте спитати? Мене цікавить, що їдять мої робітники. Прошу, покажіть, що ви снідатимете сьогодні.

— Чи це, пане директор, важливо?

— Мене це надзвичайно цікавить!

— Я не маю звички виставляти напоказ свою бідність.

— Не соромтеся. В чемодані у вас їжа чи щось інше? Ану відкрийте!

— Прошу вас, пане директор, я можу вже йти?

— Ні, ні, я не жартую! Мене справді цікавить, що там у вас. Я хочу допомогти…

— Але ж я бачу… бачу, що ви зволите насміхатися з мене!

— Облиште, друже. Не соромтесь.

Обличчя Саса пополотніло. Він підняв чемодан з підлоги і міцно затис під пахвою.

— Пане директор… я сьогодні нічого не приніс… Я сьогодні хочу звільнитися з вашої фабрики, бо, як ви знаєте, за фахом я інструментальник і вже влаштувався на роботу за професією. Словом, я прийшов попросити свою трудову книжку.

— Ви хочете залишити фабрику?

— Так, пане директор, це моя давня мрія.

— Не розумію… Чому ж ви притягли з собою чемодан, коли в ньому немає їжі?

— Та, знаєте, тут у мене робочий костюм… І… Словом, ще деякі дрібниці, які я хочу віднести додому. Прошу вас, пане директор, дозвольте йти?

— Ні! — мій голос став твердішим.

Саса вразила раптова зміна мого тону. Якусь мить він приголомшено дивився на мене.

— Hi? — спитав він протягом. — Але ж ви не можете примусити мене тут працювати, — сказав Сас затинаючись.

— Сас! — гукнув я суворо й рішуче. — Відкрийте чемодан!

Обличчя робітника немов скам'яніло, в очах з'явився відчай.

— Не відкрию!

— Я вам наказую!

Сас позадкував до дверей і промовив удавано спокійним тоном:

— Такого наказу ви не маєте права мені давати, пане директор. — Я помітив, як на лобі в нього виступ пив піт. — Адже я більше у вас не працюватиму!