Андраш Беркеші - Списоносці

На обличчі агента з'явилася самовпевнена посмішка.

— Нехай цікавиться будь-хто, — промовив він самовдоволено. — В цьому полку служив не я, а мій знайомий, на прізвище Мітько.

— Що з ним сталося?

— Після революції вмер у тюрмі. Але про це, крім пана майора Казмері та мене, ніхто не знає.

— Гаразд. У роботі, друже, я люблю обережність. Наливайте і пийте. — Я почекав, доки Мітько наповнив свою склянку, і промовив: — Отже, завтра ви підете до Кочмароша. Квартиру теж уважно огляньте. Якщо буде щось важливе, подзвоніть і скажіть умовлені слова.

Минуло кілька тижнів. Кочмарош діяв надзвичайно обережно, та Мітько все-таки обдурив його. Тепер уже не лишалося сумніву в тому, що слюсар Кочмарош, який ходить до церкви, — один з організаторів комуністичних груп. На фабриці Мітько теж удавав з себе комуніста. Мій агент пояснив Кочмарошу, що після свого «визволення» його зв'язки з «верхом» нібито порвались, і він, мовляв, організує партійні групи на свій страх і риск з таким розрахунком, щоб згодом залучити їх до партії. З свого боку Мітько обережно поцікавився зв'язками Кочмароша, але той про них. мовчав. За Кочмарошем стежили, але це не дало наслідків. Слюсар систематично приносив Мітько листівки, щоб той розповсюджував їх на фабриці. Але ми ніяк не могли вислідити, де він їх бере. Агентові я наказував працювати якнайобережніше. Іноді в мене виникала думка викрити всю цю комуністичну компанію. Але я щоразу відкладав своє рішення. Я хотів викрити не так Кочмароша з товаришами, як тих, що керували ними. Хотілося ще виявити друкарню, можливі були й зв'язки із закордоном. Один час я мав намір вилучити з гри Мітько. Але потім передумав і лишив агента до того часу, поки знайду на його місце іншого. А цим іншим, на мою думку, міг бути тільки Сас.

Я почав діяти. Сестру Саса, Вероніку, я з першого липня звільнив з роботи без будь-якого мотивування. Куди тільки не зверталась бідолашна дівчина, але нічого не добилась. Попросилась вона і до мене на прийом. Я примусив її чекати і прийняв аж на третій чи четвертий день.

Вероніці було років двадцять три. Русяве волосся кучерями спадало їй на плечі, у великих блакитних очах були здивування і острах. Її повну, але гнучку фігуру щільно облягало ситцеве квітчасте платтячко. Ноги й руки дівчини були загорілі. Я запросив Вероніку сісти. Вона боязко примостилась на краєчок стільця.

— Що вам треба? — спитав я холодно.

— Дуже прошу вас, пане директор, дуже прошу, скасуйте наказ про моє звільнення!

— На жаль, нічого не можу вдіяти. Ми мусимо звільнити кількох службовців.

Вона кинула на мене благальний погляд.

— Пане директор, я завжди сумлінно виконувала свої…

— Слухайте! — перебив я її. — Справа не в тому, як ви працювали. Нам треба скоротити штати, а ваш брат теж тут працює.

— Але в мене сліпа мати і дві сестри! — промовила вона, заломлюючи в розпачі руки.

— Дуже прикро, але нічим зарадити не можу.

— Тоді, пане директор, залишіть мене хоч робітницею. — В її очах блиснули сльози. — Я вже третій тиждень не можу знайти роботи! Брат заробляє мало…

— Скільки він одержує за годину?

— Тридцять філерів [12] Філер — угорська розмінна монета. , — відповіла дівчина, ледве стримуючи сльози і нервово мнучи в руках хустку.

Я встав з-за стола.

— Дуже прикро, панночко, але зараз не можу вам допомогти. Робітників ми не приймаємо. Будемо мати вас на увазі, а згодом побачимо…

— Пане директор, я згодна на будь-яку роботу…

— Гаразд, гаразд, тільки не плачте. Все буде добре. Зараз нам дуже важко, але сподіватимемося на краще.

— Дякую, — сказала дівчина і поволі попрямувала до дверей.

Я довго дивився їй услід, відчуваючи, що іще зустрінуся з Веронікою.

Після цього я наказав внести прізвище дівчини в чорний список і відмовити їй в роботі. Я хотів поставити Сасів у скрутне матеріальне становище.

З рапортів Мітько я довідався, що Петер Сас у відчаї і страшенно лає мене. Та це був тільки початок. Під час перевірки білильного цеху я виявив деякі неполадки і оштрафував виконроба.

Одного разу — це було в суботу, о третій годині по обіді, — я зайшов до білильного цеху. Пара вже розсіялась, і приміщення було видно майже на всю його довжину. Блищали чисті жовті керамічні плитки. Порожні чани немов пороззявляли пащі. На протилежному кінці цеху чулося якесь плюскотіння і сміх. Я підійшов ближче, щоб довідатися, що то за шум. В одному з чанів купався Сас з якимсь робітником.