Андраш Беркеші - Списоносці

В той же вечір Анна-Марія стала коханкою англійця. На третій день вона про все розповіла. Я не питав про подробиці. Мені було тяжко, гнітили сум і розчарування. Анна-Марія розповідала і плакала. З її слів я зрозумів, що вона була п'яною і не знала, що робить. В мене виникло бажання задушити її, прогнати, але я не мав сил для цього.

Незабаром пристрасті вгамувалися, з глибини душі піднеслися нові почуття, які все розвіяли.

Лише тоді я пізнав жахливу глибину кохання.

Якось Анна-Марія запитала мене: Гашпаре, ти знаєш, де Гастінгс ховає ключі від сейфа?

— Звідки я можу знати?

— Під подушкою, милий. Виходячи з дому, він їх не забирає з собою, а ховає під подушку.

Я мовчав, відчуваючи, що обличчя моє перекривила саркастична, гірка посмішка, Анна-Марія помітила її і, вкрай здивована, нахилилася до мене.

— Чому ти смієшся?

— Все-таки є якась Користь з тієї ночі…

Анна-Марія нахмурилася, відсунулась од мене, тіло її задрижало.

— Ти цього ніколи не забудеш?

— Спробую.

Я довгий час почував себе нещасним. Мені зрадила Магда, а тепер і Анна-Марія. Я повинен примиритися з цим? Чому? Ні, годі! Це ображає мою гордість. Ноги Анни-Марії більше не буде в канцелярії.

— Ти не зробиш цього, — сказав Титус, коли я повідомив його про своє рішення. — Анна-Марія повинна там лишитися. Та й причин немає. І чому так спішно? — запитливо глянув він на мене. — Може, сталося таке, про що я не знаю?

Хоч-не-хоч, а відповідати треба. От я і розповів йому про все. Я говорив, сповідаючись перед Титусом. Правда, всього не сказав. Він слухав мовчки, сидячи в кріслі і схрестивши руки на грудях. Ми мали можливість спокійно вести розмову: Анни-Марії не було дома.

— Бідолашний Акоше, — сказав нарешті він. — Я розумію терзання твоєї душі. Заспокойся. Все це робиться з божої волі. Інколи я теж ненавиджу людей. Живемо в бридкому багні, задихаємось у бруді гріхів наших і не хочемо усвідомити веління господа бога, нашого спасителя. До мене приходять люди — чоловіки і жінки, літні і молоді. Приходять вранці, в обід, увечері і кажуть: «Отче, я знову согрішив». Я вислуховую їх і щоразу даю відпущення гріхів. Але кого звільняю від гріхів сьогодні, той завтра знову падає навколішки переді мною і благає прощення. Анна-Марія належить до чесних, це я кажу тобі. Її любов до тебе сильніша навіть за прагнення до спасіння. — Титус заплющив очі. — Прости їй, я теж простив.

Мовчанка. Мені приємно було слухати з уст Титуса слова втіхи. Отже, Анна-Марія любить мене.

— Акоше, — знову почав Титус, — ми одержали наказ від керівництва. Треба переглянути папери Гастінгса, за всяку ціну перевірити вміст його сейфа.

— Я теж уже думав про це.

— Гадаю, ми найближчим часом уночі проберемося в канцелярію. Завдання небезпечне, але доручити його іншим не можна.

Після цього Титус виклав свій план. Ми дійшли цілковитої згоди, і в наступні дні я вже почав готуватись до виконання плану.

В цій справі я використав і своїх підлеглих. Вони не знали, що працюють на «Списоносців». Я провів ретельну рекогносцировку будинку, в якому містилась канцелярія. Ознайомився з минулим двірника, точно встановив, хто живе в будинку. Коли дані лежали в мене на столі, ми з Титусом обговорили всі подробиці.

— Треба залучити до цієї справи двірника, бо інакше ми не зможемо забезпечити собі шлях для відступу.

Титус погодився зі мною. Двірником зайнявся я. Вже не пригадую його імені. Було йому років тридцять, інвалід — одну ногу втратив десь на фронті. За професією він бур слюсар, але через свою інвалідність не міг влаштуватися на заводі. Із зібраних даних ми знали, що брат його дружини — комуніст і емігрував до Австрії, де перебуває в одному з концентраційних таборів. Сестра про це не знала. Мій агент відвідав двірника. Збрехавши, що він нібито комуніст-підпільник, агент, посилаючись на брата жінки, попросив двірника сховати його на кілька днів.

Двірник повірив і прийняв нашого агента. За домовленістю агент розповів двірникові про великий «план».

Через кілька днів ми «застукали» їх. Впіймали «комуніста», якого вже давно «розшукували» і який на очній ставці розповів про все. Нещасний двірник бився, мов пташка в пазурах хижака, але мусив скоритися.

Я звільнив двірника, але його картотека разом з підписаним документом попала у «відповідний архів». Титус діяв за принципом: «Мета виправдовує засоби». Це стало і моїм гаслом.

Отже, першу перешкоду подолано. Тепер треба було добути ключ від вхідних дверей. Анна-Марія полегшила цю справу, зробивши відбитки ключа. А далі все пішло як по маслу. Двірник виготовив копію ключа, який одразу ж випробувала Анна-Марія. Залишилося найважче: виманити з дому на одну ніч Неллі і Гастінгса.