Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

1… Я ніколи не сумнівався у Вашій чесності й надійності, так само як і в чесності й надійності пана Черчілля. Я хочу сказати, що в ході листування між нами виявилася різниця в поглядах на те, що може дозволити собі союзник по відношенню до другого союзника і чого він не повинен дозволяти собі. Ми, росіяни, думаємо, що за нинішніх обставин на фронтах, коли ворог стоїть перед неминучістю капітуляції, при будь-якій зустрічі з німцями з питань капітуляції представників одного з союзників повинна бути забезпечена участь у цій зустрічі представників другого союзника. Принаймні це, безумовно, необхідно, якщо цей союзник домагається участі в такій зустрічі. Американці ж і англійці думають інакше, вважаючи російську точку зору неправильною. Виходячи з цього, вони відмовили росіянам брати участь у зустрічі з німцями в Швейцарії. Я вже писав Вам і вважаю не зайвим повторити, що росіяни за аналогічних обставин ні в якому разі не відмовили б американцям і англійцям брати участь у такій зустрічі. Я й тепер вважаю російську точку зору єдино правильною, бо вона виключає будь-яку можливість взаємних підозр і не дає противникові змоги сіяти між нами недовір'я.

2. Важко погодитися, що відсутність опору з боку німців на західному фронті пояснюється лише тим, що їх розбито. Німці мають на східному фронті 147 дивізій. Вони могли б без будь-якої шкоди для своєї справи зняти із східного фронту 15–20 дивізій і перекинути їх на допомогу своїм військам на західному фронті. Але німці цього не зробили й не зроблять. Вони продовжують відчайдушно битися з росіянами за якусь там маловідому станцію Земляницю в Чехословаччині, котра їм потрібна, як мертвому припарка, але без ніякого опору здають такі важливі міста в центрі Німеччини, як Оснабрюк, Мангейм, Кассель. Погодьтесь, що така поведінка німців дуже дивна й незрозуміла.

3. Що ж стосується моїх інформаторів, то, запевняю вас, це дуже чесні й скромні люди, які виконують свої обов'язки акуратно й не мають наміру образити когось. Цих людей ми не раз перевіряли на ділі…»

Штірліц одержав наказ від Шелленберга повернутися в рейх: конче потрібен його особистий рапорт фюрерові про ту роботу, яку він провів, щоб зірвати «зрадницькі переговори «запроданця» Шлага в Берні.

Штірліц не міг виїхати до Берліна, бо кожного дня чекав на зв'язкового з Центру: не можна продовжувати роботу, не маючи надійного зв'язку. Приїзд зв'язкового також мав означати, що з Кет усе гаразд і що його донесення дійшло до ДКО і Політбюро. Він купував радянські газети й дивувався: дома всім здавалося, що дні рейху лічені і ніяких несподіванок не передбачається.

А він, як ніхто інший, особливо тепер проникнувши в таємницю переговорів з Заходом, знаючи зсередини потенційну могутність німецької армії й індустрії, побоювався несподіванок — і чим далі, тим більше.

Він розумів, що, повертаючись у Берлін, лізе в петлю.

Повертатися туди самому, щоб просто загинути, — це ні до чого. Штірліц навчився думати про своє життя збоку, як про якусь категорію, що існує відокремлено від нього. Повернутися туди, маючи надійний зв'язок, який гарантував би негайний і надійний контакт з Москвою, мало смисл. Інакше можна було виходити з гри: він зробив своє діло.

Вони зустрілися в нічному барі, як і умовлялись. Якась навіжена дівка причепилася до Штірліца. Дівка була п'яна, товста й безпутно-красива. Вона безперестану шептала йому:

— Про нас, математиків, говорять як про сухарів! Брехня! В коханні я Ейнштейн! Я хочу бути з вами, сивий красеню!»

Штірліц ніяк не міг від неї відчепитися; він уже впізнав зв'язкового по люльці, портфелю й по бумажнику, він повинен був налагодити контакт, але ніяк не міг відчепитися від математички.

— Іди на вулицю, — сказав Штірліц. — Я зараз буду.

Зв'язковий передав йому, що Центр не може наполягати на поверненні Юстаса до Німеччини, розуміє, як це складно в нинішній ситуації і чим це може йому загрожувати. Одначе, коли Юстас відчуває в собі сили, Центр, звичайно, був би зацікавлений у його поверненні до Німеччини. Але Центр залишає остаточне вирішення цього питання на розсуд товариша Юстаса і повідомляє, що командування звернулося до ДКО й Президії Верховної Ради з поданням про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу за розгадку операції «Кросворд». Якщо товариш Юстас вважає за можливе повернутися до Німеччини, тоді йому буде передано зв'язок: два радисти, яких закріплено в Потсдамі й Веддінзі, перейдуть у його розпорядження. Точки надійні, їх «законсервували» два роки тому.