– Ти з нами? – запитав Георгій, киваючи на міні-джип.
– Спасибі, навіщо тіснитися?
Він пішов до вже знайомого їм шоколадного «мерседеса», що стояв ліворуч од входу.
Джип розвернувся й виїхав на дорогу, що вела до обрізаного мертвим містом шосе. «Мерседес» неспішно рушив услід.
Нік поглядав крізь заднє скло на «мерседес», який витримував безпечну дистанцію.
Зупинилися перед бетонною непоказною двоповерховою коробкою з написом «Норд Медітерраніен Бенк».
Скляна вертушка входу нерухомо поблискувала на сонці.
Георгій дивився на годинник.
Сонячний зайчик раптом пробігся по салону машини. Нік різко повернув голову вправоруч і побачив, що вертушка крутнулась. На вулицю вийшов чоловік арабської зовнішності в темному костюмі з широкою зеленою краваткою.
Георгій глянув у дзеркало заднього огляду. Потім озирнувся на Віктора й Ніка. Рішуче кивнув їм і відчинив дверці міні-джипа.
Одночасно з ними перед вертушкою-входом опинився й Рефат. Усе відбувалося чітко і майже миттєво. Банківський службовець, який вийшов їм назустріч, тут же пірнув назад у скляні лопасті входу. За ним услід до банку просочилися інші.
Вже в холі Віктор звернув увагу на двох озброєних охоронців. Вони байдуже провели відвідувачів поглядом. А четверо відвідувачів мовчки пройшли слідом за службовцем у костюмі.
Коридор вивів їх до сходів, що спускалися вниз. Тут сяяли яскраві старомодні світильники. У короткий коридор нижнього поверху виходило кілька важких дверей.
Банківський службовець відімкнув своїм ключем одні з них. За ними з’явилися другі з кодовою системою. Службовець, затуливши собою кодовий замок, клацнув кнопками, набираючи шифр. Двері відчинилися.
Вони опинилися в просторій кімнаті без єдиного вікна. Під стелею висіли три відеокамери. По центру стояв солідний важкий стіл, навколо нього – кілька таких же важких стільців.
Георгій і Рефат усілися за стіл. Віктор і Нік залишилися стояти за їх спинами.
Нік уже не сумнівався, що банківський службовець, який зустрів їх, був араб.
Цей араб відчинив ледве помітні двері всередині кімнати й зайшов у інше суміжне приміщення. Почулося клацання ще одного замка. Через хвилину араб приніс шкіряну теку. Розкрив її на столі, витягнув кілька примірників скріплених документів. Перерахував примірники. Залишивши їх на столі, повернувся в іншу кімнату й цього разу приніс звідти приладдя для письма, що складалося з кришталевої чорнильниці, пачки промокального паперу та посудини з прозорою, схожою на воду рідиною.
Розгорнув кожен примірник документа на останній сторінці й розклав їх окремо. Запитливо подивився на Рефата і Георгія.
Георгій і Рефат переглянулися, після чого Георгій кивнув.
Він підвівся зі стільця. Простягнув долоню правої руки банківському службовцеві. Той узяв посудину з прозорою рідиною й аркуш промокального паперу. Вилив трохи рідини на папір і обтер нею подушечку великого пальця правої руки.
Після цього Георгій умочив великий палець у чорнильницю, взяв аркуш промокального паперу і, промокнувши злегка начорнилений палець, схилився над документами.
Нік дивився, як Георгій спокійно опустив палець у позначений на документі квадрат. Поставив там відбиток. Потім поставив відбиток на наступному примірнику. Нік налічив на столі п’ять примірників, і Георгій обійшов усі п’ять, «розписавшись» пальцем. Але за зовнішнім спокоєм Георгія вгадувалося напруження. Це напруження видавав і його погляд.
Він знову простягнув руку банківському службовцеві. Той за допомогою промокатки та прозорої рідини очистив палець від чорнила і перевів погляд, що здавався байдужим, на Рефата.
Рефат із очевидною легкістю повторив процедуру «підписання» документів.
Очистивши палець Рефата, службовець запитливо подивився на Віктора і Ніка. Рефат немов перехопив його погляд і заперечливо похитав головою.
Георгій у цей момент дістав із кишені широку пробірку з «законсервованим» пальцем Броницького. Потім дістав із кишені піджака гумові рукавички. Натягнув їх на руки. Відкрив пробірку і витягнув палець. Його рухи були обережними, як у хірурга під час складної операції.
Банкір, на подив, абсолютно спокійно зреагував на появу окремого пальця. Він так само ретельно протер його перед тим, як Георгій опустив подушечку пальця в чорнильницю.
Потім, як печаткою, Георгій поставив відбитки пальця в третьому квадратику кожного документа. Очистивши палець Броницького від чорнила, знову заховав його в пробірку.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу