Кірстен Бойє - Скоґландія

Уже коли чоловік рушив додому, до свого двору, він раптом похопився й націлив бінокля на малинові зарості ще раз. Ану ж той хлопець має щось спільного з поліцейськими машинами? Ану ж він заліз у чийсь дім, когось обікрав або, чого доброго, прибився сюди десь із півночі й напав на школу, чи ще тільки збирався на неї напасти, чи вистежує тут юну принцесу?..

У біноклі знову з’явилися кущі, але тепер серед них уже нікого не було.

Селянин вихопив з кишені мобільний телефон. Потому сховав його. Зрештою, не варто відразу знімати на ноги поліцію лише через те, що на очі йому трапився хлопець, який утік з дому чи просто надумав пошукати пригод і кілька днів побути на самоті.

Принаймні спершу не завадить побалакати про це з дружиною.

Ярвен прочинила двері готелю й усміхнулася до адміністраторки.

У кав'ярні вона, доївши морозиво, нарешті з полегкістю зітхнула. Ярвен неприємно було сидіти на сонці і їсти морозиво з подругою, в сім’ї якої погано відгукувалися про її маму.

Але й сказати про це Тіні вона, звичайно, теж не могла.

— Як?! — спантеличено перепитала б тоді, мабуть, Тіна. — А що ж у цьому такого поганого?

А Ярвен не спромоглася б пояснити Тіні, що їй завжди було прикро навіть уявити собі, як хтось розмовляє про неї, коли її нема поруч. Хіба, може, коли про неї казали щось дуже приємне.

— A-а, Ярвен, вітаю! — всміхнулась адміністраторка. — Мати ще тут. Сьогодні в неї знов якась геть пришелепкувата бабенція.

— Дякую, — мовила Ярвен і попростувала вестибюлем та зовсім порожній ресторан до кімнат, де звичайно влаштовували всілякі вечірки.

Готель був не надто вишуканий, — і це впадало в очі з першого погляду, — зате досить зручний. Тут були кімнати, де збиралися товариства, зала, з’єднана з рестораном розсувною стінкою, а також кухня. Тут мамі могли швидко принести все, що вона потребувала для своїх курсів.

Вона вже давно мріяла про власні такі кімнати, але вони, як і багато чого іншого в житті (так висловлювалась мама), лишалися також питанням грошей.

— І відповідь на це питання знову, на жаль, та сама: бракує грошей, — сказала вона Ярвен, коли вони розмовляли про це востаннє. — Мені довелося б тоді орендувати кухню, а ще краще — наймати й свою кухарку, яка варила б усілякі страви, коли на курсах ми проходили б манери триматися за столом. А це — не з нашою кишенею, Ярвен. До того ж цей готель не такий уже й поганий.

Однак Ярвен розуміла, звичайно, що свої курси доброї поведінки мамі хотілося б проводити, власне, в зовсім інших умовах. У стильних, зі смаком обставлених кімнатах з відповідними меблями, відповідним посудом і відповідними стравами.

Ярвен стала, прислухалась і нарешті обережно прочинила двері до зали.

— Так, чудово, пані Шнеделер! — приязно казала мама. — Тільки ще трішечки вище підборіддя! А тепер ще раз уявіть собі, що ви ступаєте ніби по лінійці. Ні, не так! Якщо ви так розгойдуватимете стегнами, пані Шнеделер, то це справлятиме вульгарне враження. Ні в якому разі не забувайте про це. Атож, отак уже краще! Тримайте рівніше спину, не дуже розгойдуйте стегнами, ступайте, наче по лінійці! Ось у нас уже й з’явилася харизма, якої так прагнемо! Це те, що треба!

Ярвен глибоко і якомога тихіше вдихнула повітря. Невеличка пухкенька жіночка, задерши вгору підборіддя, велично всміхалася.

— Потім я ще потренуюся вдома в передпокої! — сказала вона. — Але ж і здивую я свого Карла!

— Я ж бо ще минулого разу казала вам, що непогано було б, певна річ, якби ви якось привели з собою й чоловіка, — промовила мама й, помітивши Ярвен, на мить поморщила чоло. — А тепер, коли він став головою Об’єднання громадян… Адже йому доводиться частіше бувати на людях, і трохи походити на курси, люба пані Шнеделер…

— Я й сама завше кажу йому про це! — вигукнула пухкенька пані Шнеделер і важко впала на один із потертих готельних стільців. (Не поведінка, а казна-що! Сідати треба повільно, випроставши спину.) — Але мій Карл…

— А тепер, пані Шнеделер, потренуймося ще раз! — сказала мама, і на вустах у неї, попри її рішучий голос, знову з’явилася привітна усмішка. — Як ми сідаємо, коли чоловіка, який би нам допоміг, поруч немає?

Ярвен обережно постукала в дверну лутку й спитала:

— Можна, я на хвилинку вас перерву?

Пані Шнеделер повернула голову й вигукнула:

— О, Ярвен! — Голос її пролунав доброзичливо, навіть лагідно. — Ти завше така чемна! Така вихована! — І подала Ярвен руку.

— Але ж не з-за столу й не через плече, пані Шнеделер! — нагадала мама. — Що там таке, Ярвен? Невже конче було нас переривати?