Кірстен Бойє - Скоґландія

— Я розумію, ти схвильований, Норліне. У тебе такий клопіт, що тобі не позаздриш. Але ж тепер ти викликав мене!

Норлін розпростав плечі.

— Я покладаюся на тебе, Больштреме! — сказав він. — Ти ж бо знаєш, як уся країна любить принцесу.

— Ну, хоча б твоїх батька й матір! — вигукнула Ярвен. — Адже ти маєш знати, як було звати твоїх батьків!

Мама роззулася й поставила черевики під шафу. Тоді почепила на плічка куртку і обсмикала її.

— Я знаю, як було звати моїх батька й матір, — відповіла нарешті вона й, стоячи перед дзеркалом у передпокої, відгорнула з чола пасмо білявих кіс. — Знаю, як звали діда й бабу. Знаю навіть, як звали прадіда й прабабу. І прапрадіда й прапрабабу. — Вона перейшла до вітальні й сіла в крісло перед телевізором. — Але мені не до вподоби, коли вчителі починають рознюхувати сімейні справи. А про цю історію з родовідним деревом інакше й не скажеш. Вони мають тебе чогось навчити, й цього досить. Яке їм діло до твого особистого життя?

— Ну, прошу тебе, мамо! — вигукнула Ярвен.

Мама похитала головою й спитала:

— Новини зі мною подивишся?

Ярвен хряснула за собою дверима і зникла у своїй кімнаті. («Треба мати на увазі, що в період статевої зрілості іноді можуть траплятися вибухи гніву. На певний час навіть загалом бездоганно виховані юнаки й дівчата забувають про добру поведінку».) Копатися в маминому особистому житті вчителька мистецтва права, може, таки й не має. Але ж доньки це не стосується! Зрештою, кожній людині хочеться знати, чиє вона дитя, який вигляд мав її батько й що він робив, хто були дід і баба.

Ярвен упала на ліжко. Щоразу, коли вона питала в мами про свого батька, та хутко переводила мову на щось інше, і Ярвен її, звичайно, навіть трохи розуміла. Бо все це до мами зовсім не пасувало. До мами пасував би елегантний чоловік, що працював би десь у банку: костюми — від Армані, сорочки — ручної роботи. Не якийсь там дивакуватий темношкірий чужоземець, що його вона поза очі й сама соромилась би.

Ярвен стягла зі згорненого рурочкою малюнка гумове кільце й сіла до письмового столу. Мама розповідала про щось лише раз, торік, коли в Ярвен був день народження. Вони святкували його вдвох у ресторані, Ярвен пила кока-колу, мама — вино. Несподівано вона оглянула Ярвен з голови до ніг і промовила:

— А ти вже стаєш дорослою. Помалу ти вже стаєш дорослою. Коли мені було стільки років, як оце тобі…

Ярвен сиділа мовчки, майже затамувавши подих.

— Минуло зовсім небагато часу, і я познайомилася з твоїм батьком, — провадила мама. (Чи не після третього келиха вина це було?) — Ми, Ярвен, так закохалися одне в одного, так закохалися!.. Просто до безтями!

Ярвен і далі мовчала. Не хотілося нічого зіпсувати.

— І ось одного разу, на мій день народження — мені сповнилося тоді вісімнадцять — ми взяли й просто втекли, — розповідала мама. — Просто зробили собі зі свята свято: подалися на море, в околиці Зарбі. Сиділи на березі, було ще трохи прохолодно — адже тільки-тільки почалася весна. Але ж я мала ключа!..

— Якого ключа? — перепитала Ярвен і тієї ж миті збагнула, що припустилася помилки.

Мама здригнулася.

— Ох, та хіба не все одно! — зітхнула вона й відсунула келиха на середину столу. Після цього вона його вже не торкалася. — Що ж, Ярвен, щиро тебе вітаю! Дитинство минуло, і я бажаю тобі чудової юності!

Ярвен втупила погляд у майже чистий аркуш на столі перед собою. Може, вигадувати імена буде навіть цікаво? Певна річ, це буде цікаво!

Потому вона підвелася й, хоча ще тільки почало сутеніти, ввімкнула світло. Тепер знадвору її було добре видно: невеличка, трохи повненька постать із темними косами, яка в кімнаті на другому поверсі енергійними рухами щось діставала з полиці. Коли вона знову сіла, яскраво освітлений прямокутник вікна лишився порожній.

На протилежному боці вулиці якийсь чоловік увійшов до під’їзду будинку і став чекати.

Уже на другій великій перерві Ярвен помітила на хіднику навпроти шкільних воріт чоловіків, що роздавали якісь листівки.

— А ти вчора ввечері ще гарненько попрацювала! — кинула Тіна, поправляючи на плечі ремінь від ранця. Уроки скінчилися, попереду на них чекали вихідні. — Дійшла аж до прадіда з прабабою! І це навіть при твоєму батькові! Де ти повишкрібала всі оті турецькі імена?

Ярвен засміялася. Світило сонце, домашніх уроків задали тільки для годиться, а за тиждень — уже літні канікули.

— Може, поїмо десь морозива? — спитала Ярвен. — Я зателефонувала Ґекхан, і вона мені допомогла. Сміхота, але тепер моїх прадіда й прабабу з батькового боку і діда й бабу з материного боку звати однаково, тютінька в тютіньку. Кумедний збіг!