Ростислав Самбук - Ювелір з вулиці Капуцинів

— Я зроблю це легко, Карл. Але я не знав, що ви такий скритний. Мати наречену й досі не показати!

— Вона дуже скромна. Та не хвилюйтесь, при нагоді я вас познайомлю. — Карл налив коньяк у келих. — Я наливаю тільки вам, Віллі, бо хочу пограти у покер, а там це протипоказано.

Кремер підсів до столика, за яким грав його вчорашній партнер — моложавий генерал, манери якого виказували кадрового військового. Генерал поводився спокійно і вільно. Навколо нього крутилися військові — оберсти й майори. Як зрозумів Карл з їхніх розмов, дивізія, в котрій служили офіцери, ненадовго зупинилась в місті і скоро вирушить на одну з ділянок Східного фронту. Кремер хотів дізнатися — на яку.

— Дозволите? — запитав він, простягнувши руку за картою. Генерал, як старший за чином, кивнув: вчорашній партнер йому сподобався — грає легко, ризиковано і, головне, не труситься над кожною програною маркою.

Карта не йшла Кремеру. Він спробував виграти на блефі, та у когось з партнерів виявилась сильна комбінація і він здався. Кинув карти, ніби випадково показавши, що не мав навіть жалюгідної пари.

Гра посувалася мляво, та нараз генералові і ще комусь з партнерів пішла карта. Кремер мав лише три шістки, та раптом різко підняв ставку.

— Що ви робите? — прошепотів йому на вухо Харнак. — Вони роздягнуть вас!

Але партнери не ризикнули відповісти — і Карл з сміхом показав їм свою єдину трійку.

— Боже мій! — схопився за голову літній майор. — У мене було п’ять треф!

Генерал не показав своїх карт, та Кремер зрозумів — у нього також була гарна гра.

Деякий час Карлу не йшла карта. І все ж він підвищував ставки і вигравав.

— Вам сьогодні щастить, — зауважив один з партнерів. У відповідь Карл, який саме виграв крупний банк, показав свої карти.

— Чистий блеф! — мовив хтось захоплено.

— З картою кожен виграє, — засміявся Карл, — а спробуйте так…

Наступна здача не дала йому нічого гарного: туз, валет, трійка, шістка і вісімка… Карл не думав вступати у гру, та раптом відкинув чотири карти, залишивши туза. Повільно відкривав прикуп — туз, сімка, ще туз… Яка ж четверта? Обережно підняв і очам не повірив — джокер! Тузове каре!

Напівзаплющивши очі, аби, бодай, не видали, недбало кинув до банку десять марок. Невже ніхто не має гри? Пас, пас… Хтось відповів. І раптом — п’ятдесят зверху. Хто?

Зустрів спокійний погляд генерала. Виходить, і йому прийшла карта. Знизав плечима і підняв ставку ще на п’ятдесят марок. Генерал відповів тим же.

“Заманює, — зрозумів Карл. — Подивимось, як ти зреагуєш на це?” Витяг з кишені бумажник, відрахував двісті марок і кинув на стіл. Сьогодні це була найбільша ставка.

Генерал глянув на Кремера задумливими очима і поставив ще двісті.

— Мені нічого не залишається, як підняти гру ще на п’ятсот, — люб’язно посміхнувся Карл.

— На скільки? — запитав майор з жахом.

— На п’ятсот, — повторив Карл і з задоволенням побачив, що партнер втрачає рівновагу — дістав хусточку й обтер спітніле чоло.

Таких ставок у казано ще ніхто не бачив — навколо столу зібралась цікава юрба. Генерал зітхнув — він повинен був відповісти на ці п’ятсот марок, цього вимагав його престиж. Закривши банк, кинув на стіл карти.

— Королівське каре! — мовив з торжеством.

Карл поклав на стіл три тузи і джокера.

— Я не завжди блефую, гер генерал, — пояснив.

Генерал підвівся.

— Сьогодні я виходжу з гри, — сказав з гідністю. — Фатум!

— Але ж, гер генерал, сподіваюсь, ви не відмовитесь взяти участь у невеличкій вечірці. — Кремер покликав офіціанта, підсунув йому виграні гроші. — Коньяк для панів офіцерів на всі гроші!

Генерал глянув на нього з повагою.

— Ви — людина з розмахом! — сказав. — На жаль, такі зустрічаються тепер все рідше…

Карл був героєм вечора. Він стояв біля буфету в оточенні офіцерів і частував їх шампанським. Розмова точилась про становище на Східному фронті. Офіцери були настроєні оптимістично. Один з них, юнак з вусиками, які ледь пробивалися над губою, говорив з запалом:

— Трагедія Паулюса — цілковите непорозуміння. Винувата російська погода, яка завадила танкам Манштейна прорватись до Волги. Росіян треба бити влітку, і, сподіваюсь, солдати нашої дивізії нарешті промарширують по Московських вулицях.

— Але ж ми дуже далеко від Москви, — остудив його запал Кремер.

— Скоро ми будемо значно ближче до неї.

— Російські простори такі великі, а фронт такий розтягнутий, — хитро примружив очі Карл, — що можна бути і в Росії, і дуже далеко від Москви.