Юліан Семенов - Репортер

— А чи не попросить телебачення записати запитання й відповіді на монітор, щоб потім підредагувати?

— Тоді нехай роблять таку передачу з кимсь іншим.

Уже на вокзалі, біля вагона, він сказав:

— За якісь три роки в країні — при всіх перекосах — проблема громадянських прав близька до вирішення… Так, так, незважаючи на те що я в тюрмі відстраждав… Але ж зараз можна говориш про все, що болить! На порядку денному тепер найголовніше питання… Якщо ми його не вирішимо, нас жде страшна біда: конче потрібно по-справжньому змінити ставлення до особистості… Авжеж, саме так. Саме особистість була й буде першоосновою держави… Від того, наскільки високий престиж особистості, від того, як закон гарантує їй право на вчинок, тобто ініціативу, залежить майбутнє… Або наших дітей ждуть роки страшніші за тридцять сьомий, або ж вони будуть такі щасливі, що ми навіть і мріяти не сміємо…

Я зауважив йому, що це — аж надто загальне міркування, попросив розкрити дужки.

— Усе просто! Тепер будь-який вчинок мусить бути затверджений вертикаллю інстанцій. Поки чекатимеш дозволу, зникне бажання. З’являється пасивність і невіра у власні сили. Де закон, який гарантує моє право — Іванова, Петренка, Гогоберідзе — на те, щоб висунути свою кандидатуру на пост директора? Майстра? Депутата? Міністра? Професора? Формально десь щось є, але я кажу про гарантовану реальність становища. Люди все ще сподіваються на вказівки згори, як у нас повелося здавна. Вісімнадцять мільйонів керуючих і контролюючих, як вогню, бояться особистості, ненавидять право, закон, демократію — це позбавляє їх влади… Треба все поставити з голови на ноги. Тільки нова якість особистості не допустить рецидиву минулого. Не сходка, підготовлена для телевізійного репортажу, не чергова кампанія повинні визначати пошук, а думка особистостей, сповнених почуття власної гідності… Знаєш, про що я думаю? Потрібний Народний Фронт Перебудови… Саме Народний Фронт… Без зарплат і персональних «Волг». Ось тоді — «ворог не пройде!» Якщо ми не доб’ємося реальних Прав, переможуть ті, хто почне «Великий терор», вони не вміють інакше.

Він легко скочив у тамбур і підняв руку в привітанні іспанських республіканців. Обличчя його було одухотворене, хоч і дуже стомлене, без кровинки. Але очі світилися такою вірою, що я подумав: «Яка ж щаслива країна, у якої е такі сини».

Я дуже хотів би назвати тих, хто посадив у тюрму цього чудового організатора, безсребреника, патріота. Я зроблю це, як тільки суд винесе вирок банді злочинців, які зараз перебувають під слідством.

Але я не можу не сказати вже тепер, що його свідомо й методично вели до лави підсудних ті люди, які були запопадливими паразитами ідеї. Потрясаючи святими для кожного з нас поняттями «батьківщини», «історії», «пам’яті», вони самі не мають ніяких принципів. Лише одне керувало ними — ненажерливість, страх і заздрість. Лише одне об’єднувало їх — дрімуча безкультурність, «облагороджена» вченими ступенями. Лише одного вони боялися: справжнього знання, істинної демократії й гласності, інтернаціонального братерства. Їм було зручно жити в стоячому болоті, пересуваючись по лагах, кинутих корумпованими мафіозі. Від них тхнуло пріллю. Вони були одержимі ідеєю втопити у цій багнюці всю країну; люди, підвладні доктрині малограмотних фанатиків, які жили міфами, а не фактами, мріяли про те, щоб кожен з нас став справжнім бовдуром, якого вони затягли в трясовину середньовічного кошмару…

Для таких Горенкови — непримиренні вороги. Для таких будь-яка думка і вчинок — небезпечні і таять у собі запитання, на які вони не в силі відповісти.

Втрата такої людини, як Горенков, — непоправна втрата. Це — державна втрата. Я хочу, щоб ім’я «Горенков» стало загальним — безстрашний мрійник і добрий солдат за щастя людини, бо людство складається з людей, і воно стомилося від самих слів, воно прагне шанобливості і уваги до кожного…

Я мрію дожити до того дня, коли Олександр і Павло Горенкови виростуть. І я приїду до них і розкажу їм, як обідніла наша країна, коли їхній батько нас покинув.

Дуже потрібна нам усім доброта і увага одне до одного!

Іван Варравін (наш спеціальний кореспондент).

«Головне управління карного розшуку, полковникові Костенку В. М.

Рапорт

Спостереження за невідомими, що «гуляли» навколо будинку, де живе І. І. Варравін, тепер, після опублікування його статті «Непоправна втрата», ми ведемо вдень і вночі.