Юліан Семенов: Репортер

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Москва,

Суворовський бульвар, 9/6

пану Юліану Семенову

ДОРОГИЙ СПІВБРАТЕ ПО ПЕРУ!

Після нашої зустрічі, від якої в мене лишилися найприємніші враження, я зразу ж «перебіг» Вашу книжку. Але поки що я відмовив собі в задоволенні почитати Ваш твір з тією увагою, на яку він заслуговує, — неодмінно це зроблю, як тільки дозволить час. І ось через чотири дні я в ній буквально розчинився, як у знаменитій толстовській фресці.

Ця кількість і переплетення дійових осіб, їхня людська правдивість справили на мене незабуте враження.

Відчуття достовірності описаного було настільки сильне, що мені знову довелося подивитися на обкладинку Вашої книжки, щоб побачити слово «роман». Тепер я розумію, чому Ваша книжка стала в цьому році бестселером і по ній було знято телесеріал у Штатах.

Сам я зараз не в змозі написати щось, крім коротких романів з невеликою кількістю дійових осіб, і тому був просто зачарований цією гігантською історією, яка захоплює читача так, що він не може відкласти її ні на один вечір, поки не прочитає до кінця.

Вітаю Вас, мій дорогий співбрате по перу і майже однофамілець!

Хочу ще сказати, що, коли я читав Вашу книжку, я зримо уявляв, як Ви сидите в кріслі Терези, тихо й спокійно, з уважним поглядом, який нічого не лишає непоміченим, словом, таким, як і Ваші герої.

Міцно обнімаю Вас.

ЖОРЖ СІМЕНОН

12 Avenue des Figuier, 1007 Lausanne

Авторизований переклад з російської Надії ОРЛОВОЇ

Переклад роману «Репортер» здійснено за виданням: СЕМЕНОВ Юлиан. РЕПОРТЕР. — М.: Изд-во совмест. сов. — фр. предприятия «ДЗМ», 1988.

Газета легко дала мені це відрядження, бо лист був незвичайний: «Молоді друзі! Я звертаюся до вас, у комсомольську пресу, після того як надіслав до Москви заяву: «Прошу звільнити мене з посади Голови Ради Міністрів нашої автономної республіки і — водночас — відкликати з Верховної Ради».

Я вчинив так не тому, що відчуваю за собою якусь провину. Все простіше: талановита людина, яку я підтримував, сидить у тюрмі. Обвинувачують цю людину в аж надто великих крадіжках. Оскільки я ще не одержав відповіді на мов прохання, то хотів би зустрітися з молодим журналістом і поміркувати разом з ним про життя-буття, поки в моїх руках ці конче потрібні архіви. Після цього журналістові слід звернутися до прокуратури, а вже потім — у колонію, де відбуває строк Василь Пантелійович Горенков. У його справі, як у краплі води, відбиваються проблеми нашого сьогодення.

З повагою Карімов Рустем Ісламович».

… Насилу протовпившись крізь аерофлотівський тунель, що веде на посадочну площадку (як же ми вміємо організовувати чергу!), я примостився біля ілюмінатора: немає більшого щастя, як спостерігати зліт, відчувати ту таємничу мить, коли величезний птах одривається від бетону і людська спільність переходить у новий, небесний стан, який ще кілька десятиліть тому здавався утопією, хоч уже в минулому столітті Жюль Берн намагався казку таку показати своїм читачам як цілком можливу реальність…

Якось моя подруга по газеті Ліза Наришкіна знайшла у Лєскова дивовижний пасаж про те, що Писемський літературне оскудіння пов’язував насамперед з розмноженням залізниць, які корисні для торгівлі, зате шкідливі для художньої літератури.

Тепер людина проїжджає багато, але швидко й безпечно, зазначав Писемський, і тому в неї ніяких сильних вражень не відкладається і спостерігати їй нічого і ніколи — все мимохідь. А бувало, їдеш до Москви на «довгих» у загальному тарантасі, до того ж ямщик тобі попадеться негідник, сусіда нахаби, постоялий двірник шельма, і «куфарка» в нього нечупарна, — то стільки всякої усячини надивишся! А ще як серце не витримає — виловиш якусь гидоту в щах — та цю «куфарку» вилаєш, а вона тебе так вишпетить, що від цих вражень просто й не відмахнешся… І стоять вони в тобі густо, наче цілу добу каша пріє, ну, звичайно, густо і в творі виходило; а нині все це по-залізничному — бери тарілку, не питай, їж — пожувати ніколи; дзінь-дзінь-дзінь — і готово, знову їдеш, а враження одне, що лакей здачі не додав, коли розраховувався…