Ю Несбьо - Нетопир

— Ви, мабуть, абориген? — запитав Харрі, коли вони виїхали на шосе.

— Я бачу, тебе не проведеш. — Кенсинґтон кинув погляд у дзеркало.

— У Норвегії ми називаємо вас «австралійськими неграми».

Кенсинґтон ще раз скинув оком у дзеркало.

— Невже?

Харрі відчув себе ніяково.

— Е-е, я просто хотів сказати, що ваші предки, схоже, не з тих англійських каторжан, яких привезли сюди двісті років тому. — Харрі сподівався, що хоч якісь знання з історії країни стануть йому за виправдання.

— Це так, Ховлі, мої предки приїхали трішечки раніше. Чотири тисячі років тому, якщо бути точним. — Кенсинґтон поглянув у дзеркало, і Харрі пообіцяв собі не патякати зайвого.

— Ясно. Можеш називати мене Харрі.

— Добре, Харрі. А мене можеш звати Ендрю.

Всю дорогу Ендрю теревенив не вгаваючи. Довізши Харрі до Кінґз-Крос, він тут же повідомив, що цей район славиться проституцією, наркоманією та іншими темними ділами. Кожен другий публічний скандал у місті так чи інакше пов’язаний з готелем або нічним клубом, розташованими на цьому клаптику землі завбільшки із квадратний кілометр.

— Ось ми і приїхали, — раптом закінчив Ендрю. Він під’їхав до краю хідника, вискочив з машини й дістав з багажника валізу Харрі.

— До завтра, — кинув Ендрю наостанку і покотив у своїй чортопхайці. Харрі опинився перед крикливою вивіскою «Готель Кресент», спина у нього затерпла, добовий ритм збився, і в цьому місті, де населення було не менше, ніж у всій Норвегії, він почувався страшенно самотнім. Поряд з назвою готелю стояли три зірочки. Поліцейське начальство в Осло не дуже піклувалося про зручності для своїх підлеглих. Але, врешті-решт, усе не так погано. Тут мають бути знижки для державних службовців і мешканців найменших номерів, подумав Харрі.

Він мав рацію.

Харрі обережно постукав у двері начальника Південного поліцейського округу Сіднея.

— Увійдіть, — прогриміло звідтіля.

Біля вікна позаду дубового письмового столу стояв дружелюбний здоровань з черевцем. З-під копиці волосся, що втратило вже свою колишню привабливість, стирчали кущасті брови, очі посміхалися.

— Харрі Ховлі з Норвегії, з Осло, сер.

— Сідай, Ховлі. Ще рано, а вигляд у тебе пожований. Часом, не навідувався до тутешніх хлопаків щодо наркотиків? — Ніл Маккормак від душі розсміявся.

— Це через різницю в часових поясах, — пояснив Харрі.— Сьогодні я прокинувся о четвертій ранку і вже не зміг заснути.

— Так-так, звичайно. Я пожартував, ото й усе. Знаєш, у нас тут кілька років тому десятьох поліцейських судили, у тому числі й за те, що вони приторговували наркотою, своїм же і продавали. А запідозрили їх через те, що дехто з них цілими днями був ось таким підозріло млявим. Узагалі-то з цим жарти кепські, — добродушно додав він, надіваючи окуляри і складаючи папери на столі. — Отже, тебе направили сюди, аби ти допоміг розслідувати вбивство Інґер Холтер, громадянки Норвегії, що працювала в Австралії. Волосся світле, риси обличчя привабливі — якщо вірити фотографіям. Двадцяти трьох років, так?

Харрі кивнув. Маккормак посерйознішав:

— Її знайшли рибалки на березі затоки Вотсонс, а конкретніше — в парку Ґеп. Вона була напівроздягнена; судячи з усього, її спочатку зґвалтували, потім мучили, але слідів сперми не виявлено. Потім під прикриттям ночі її перевезли в парк, де скинули зі скелі. — Його обличчя зморщилося. — Якби погода була гірша, тіло понесло б у море, але воно так і залишилося лежати серед каменів до наступного ранку. Сперми не залишилося, бо статеві органи були цілком вирізані, а море змило всі сліди. З цієї ж причини ми не змогли знайти відбитків пальців. Зате встановили приблизний час смерті… — Маккормак скинув окуляри і провів рукою по обличчю. — Але ми не знаємо, хто вбивця. І якого біса в цю справу лізеш ти, Ховлі?

Харрі зібрався був відповісти, але не встиг.

— Зрозуміло, ти хочеш спостерігати за ходом розслідування, поки ми не знайдемо цього покидька, а принагідно розповідати норвезькій пресі, як славно ми працюємо разом. Позаяк нам не хочеться зв’язуватися з норвезьким посольством і всім, що до нього стосується, доведеться з цим миритися, так що вважай своє перебування тут просто відпусткою і надішли кілька листівок своєї начальниці. До речі, як у неї справи?

— Та начебто нормально.

— Вона у вас що треба! І що вона сказала з приводу твоєї ролі?

— Те й сказала. Участь у розслідуванні…