Ю Несбьо - Нетопир

— This place gives mе the creeps , [112] Від цієї місцини в мене мурашки по спині бігають ( англ. ). — тихо сказав Леб’є і сунув руку за пазуху.

— Тільки тут, будь ласка, не стріляй, — попросив Харрі. — Не хочу, щоб тут опинилася половина бухти Джексона і десяток білих акул.

— Don’t worry , [113] Не хвилюйся ( англ. ). — заспокоїв Леб’є.

Вони повернулися до входу з іншого боку. Людей майже не залишилося. Харрі вилаявся.

— Впускати відвідувачів припинили о сьомій, — сказав Леб’є. — Тепер тільки випускатимуть.

Заговорив Маккормак:

— Здається, пташка вилетіла, хлопці. Повертайтеся на пост охорони.

— Почекай тут, — сказав Харрі колезі.

Поряд з касою стояв знайомий чолов’яга у формі. Харрі вчепився в його плече:

— Привіт, Бене, пам’ятаєш мене? Я приходив з Бірґітою.

Бен обернувся і подивився на схвильованого білявого хлопця.

— Ще б пак! — відповів він. — Харрі! Так ти повернувся? Не дивно! Як там Бірґіта?

Харрі проковтнув слину.

— Послухай, Бене. Я з поліції. Ти, напевно, чув: ми шукаємо небезпечного злочинця. Ще не знайшли, але я відчуваю — він ще тут. Бене, ти знаєш акваріум ліпше за всіх — де він міг сховатися?

Бен наморщив лоба:

— Ну-у… Ти знаєш, де ми тримаємо нашу Матильду? Морського крокодила?

— Кажи!

— Між маленьким тюхтієм-скатом і великою морською черепахою. Тобто ми її туди перевели і готуємо заводь, щоб мати ще зо два крокодильчи…

— Зрозумів. Швидше, Бене!

— Гаразд… І енергійна людина, якщо не побоїться, може перестрибнути через огорожу.

— До крокодила?

— Вона ж сонна. Від кутка — п’ять-шість кроків до дверей, через які ми входимо, щоб погодувати чи помити Матильду. Але треба бути обережним. Такий крокодил — дуже швидкий. Не встигнеш і оком моргнути, як він тебе схопить. Якось ми…

— Дякую, Бене. — Харрі побіг назад, розлякуючи відвідувачів. — Маккормаку, говорить Ховлі, — сказав він у мікрофон. — Шукаю за крокодилячою кліткою. — Він підхопив під руку Леб’є. — Останній шанс…

Коли Харрі завмер поруч клітки з крокодилом, Леб’є здивувався і хотів було піддати ходу, та Харрі кинув: «За мною!» — і переліз через стіну плексигласу.

Коли він опинився по той бік, заводь почала закипати. Пішов білий дим, і на шляху до дверей Харрі побачив, як з води на коротких ніжках, немов на колесах, викотився зелений гоночний «болід». Ноги не слухалися, ковзаючи по піску. Десь далеко він почув зойки і побачив, як «болід» відкриває зубастий капот. Миттю опинившись біля дверей, Харрі вчепився в ручку. У якусь мить йому здалося, що двері не відчиняться. За секунду він уже був за стіною. У голові зринула сцена з «Парку юрського періоду», і Харрі замкнув за собою двері. Про всяк випадок.

Він дістав пістолет. У кімнаті, куди він потрапив, стояла нудотна суміш запахів мийних засобів і тухлої риби.

— Харрі! — гукав Маккормак. — По-перше, щоб потрапити туди, де ти зараз, необов’язково лізти в пащу крокодилу. По-друге, не метушися і почекай Леб’є.

— Не чут…но поган… в’яз…ок, сер, — відповів Харрі, дряпаючи мікрофон нігтем. — Далі… ду сам.

Відчинивши двері в іншому кінці кімнати, він опинився в круглій башті з крученими сходами посередині. Зробивши припущення, що внизу знаходяться підводні тунелі, він вирішив рухатися вгору. На наступному сходовому марші були ще одні двері. Харрі пошукав поглядом інші, але не знайшов.

Повернувши ручку, він обережно відчинив двері лівою рукою і увійшов, тримаючи перед собою пістолет. Усередині було темно. Запах тухлої риби ставав просто нестерпним.

Поряд з дверима Харрі намацав вимикач, але світло увімкнути не вдалося. Харрі зробив два обережні кроки. Під ногою щось хруснуло. Він зрозумів, що хтось розбив лампочку, і, затамувавши дихання, безшумно відступив до дверного отвору. Прислухався: чи був тут ще хто-небудь? Гуркотів вентилятор.

Харрі повернувся на сходовий марш.

— Маккормаку, — тихо сказав він у мікрофон. — Гадаю, він усередині. Зробіть ласку, зателефонуйте йому на мобільний.

— Харрі Ховлі, де ти?

— Швидше, сер. Будь ласка, сер.

— Харрі, не перетворюй це на особисту помсту, це…

— Жаркенько сьогодні, сер. Ви мені допоможете чи ні?

Харрі почув, як Маккормак важко зітхнув.

— Гаразд. Зараз подзвоню.

Притримуючи двері ногою, Харрі стояв у дверному прогоні, широко розставивши ноги і тримаючи пістолет обома руками. Він чекав телефонного писку. Час перетворився на краплину, що звисає з листка, і ніяк не може впасти. Можливо, минуло дві секунди. Ні звуку.