Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

– Власто, качай!

Патрульні квапливо перевернули хлопця на спину, Власта відразу кинулася робити непрямий масаж серця. Пошепки вона вела рахунок, щосили натискаючи на грудну клітину. Ніби здалеку чула вона голос по рації, що сповіщав про те, що швидка вже «рухається до місця події». Усе, ніби в тумані.

– Азов терміново! – підганяв Андрій. – У людини зупинка серця! Робимо непрямий масаж.

– Друже, дихай! – підбадьорював поряд Андрій. Але для Власти навіть його голос звучав ніби звідкись з іншого світу. Чи з іншого життя.

Здається, минула ціла вічність, коли хлопець нарешті хрипко переривчасто задихав.

Патрульні саме перевернули молодика в стабільне положення, коли вдалині нарешті помітили проблискові маячки швидкої. Поліцейські важко дихали, відчуваючи, як гучно гупають у грудях власні серця. Андрій кинувся назустріч машині. Власта перевела погляд на хлопця й обережно знову перевірила дихання.

Живий.

Харків. Середа, 6 листопада 2019 року. 15:32

Кілька годин тому до поліції звернулися дві заплакані жінки й заявили, що зникла двадцятишестирічна дівчина. Одній з них вона доводилася донькою, іншій – онукою. За словами родичів, дівчина від неділі не дає про себе знати. Сполошилися вони ще першого дня й намагалися своїми силами розшукати. Ліля, так звали нещасну, була наркоманкою, тож спершу її зникнення не надто їх здивувало. Проте коли вони почали спілкуватися з приятелями дівчини, дехто бовкнув, що чув, ніби її вбили. Родичі написали заяву в поліцію, тепер Бовтун із колегами перевіряли інформацію.

Оперативник Леонід Бовтун не здивувався б, якби дізнався, що її справді вколошкали. Не хто інший, як людина з власного оточення. Це часто трапляється. То такий тип людей: небезпечний та неадекватний.

Перш за все поліція вирішила поспілкуватися з хлопцем зниклої. Юнак виявився молодшим за неї на цілих десять років. Але він надав беззаперечне алібі. Мовляв, у суботу ввечері був у кіно. Навіть квиток показав. Неділю весь день провів вдома з батьками.

Камер спостереження в кінотеатрі не виявилося. Поліція поспілкувалася з працівниками, проте ті не згадали, що бачили підозрюваного. Та, зрештою, суботні вечірні сеанси відвідує надто багато людей, аби можна було когось запам’ятати. Тож поки що поліції не вдалося ані підтвердити, ані спростувати свідчення малого. Бовтун (та й інші його колеги) терпіти не могли, коли в справах залучені неповнолітні. З ними завжди чимало «геморою». А що найбільше не сподобалося Бовтуну, то це те, що свідки, від яких родичі дізналися, що дівчину вбили, несподівано виїхали з міста.

На дзвінки ніхто з них не відповів, тож допитати їх не вдалося.

Харків. Середа, 6 листопада 2019 року. 16:01

Єгор вклав до рота останній шматок кебабу й допив своє лате. Сьогодні цей кавовий напій для нього своєрідний консенсус – з одного боку це не американо, до якого привчила колишня наречена, з іншого не чай, до якого він так і не зміг повернутися. Вкотре впіймав себе на думці, що так, як Таня, не готує ніхто. Шаурма зі свининою в цьому новомодному закладі Харкова геть не сподобалася.

Свідок запізнювався. У таких ситуаціях Єгор починав страшенно нервувати: ану ж не прийде? Скляр набрав номер такого собі Андрія Буянкіна, чоловік відхилив дзвінок. Слідчий насупився й захвилювався ще більше. Проте вже за пів хвилини двері маленького закладу, що спеціалізується на стріт-фуді, відчинилися, і він побачив низенького на зріст повного чоловіка.

«Схожий», – швидко вирішив.

Багато часу свідкові не знадобилося, аби вирізнити серед відвідувачів рудого поліцейського. Чоловік махнув рукою й закрокував до Єгора.

– Извините за опоздание. Задержался в больнице, – поправив окуляри й присів навпроти. – Это ведь вы Егор Скляр?

Єгор похитав головою. Його ні з ким не сплутаєш. Чоловік із цікавістю роздивлявся слідчого. І до цього Єгорові теж не звикати.

– То розкажіть, як все було, – відразу перейшов до справи Єгор, не бажаючи гаяти час на порожні балачки. А найголовніше – зупинити це безцеремонне споглядання. Так, рудий. Так, дуже. Ну то й що?

Буянкін знітився. Він не чекав такого початку розмови. Єгор не усміхався, натомість спопеляв недоброзичливим поглядом. «Типичный мент», – подумалося. Несподівано йому захотілося якомога швидше завершити цю зустріч. Та й насправді вона зі самого початку не передбачала нічого приємного. Адже події, про які вони мали спілкуватися, – біль усього життя.