Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

Власта закінчила розмову з Мирославом, колегою з іншого екіпажу [15] Екіпаж – патрульні екіпажі зазвичай складаються з двох напарників, що патрулюють місто на службовому автомобілі. , одного з тих, що допомагав завезти п’яних на освідування. На автовокзал, окрім Властиного, мусили виїжджати ще два екіпажі, оскільки подорожніх троє. Патрульним забороняється саджати до автівки більш ніж одного правопорушника.

Втомлена, вона роздивилася нову заставку в смартфоні: гори й бірюзового кольору озеро. На годиннику за три хвилини перша. Зробила гучніше радіо, відтак повернулася до споглядання нічного міста. Воно їй подобалося. Тиша, світло ліхтарів, мало машин і спокій. Втомившись, вони з напарником якийсь час їхали мовчки.

– Якийсь дивний, – зауважив Андрій, несподівано порушивши тишу.

Патрульні саме під’їжджали до зебри, попереду непевною ходою намагався перейти дорогу невідомий.

– Щось не так. Давай перевіримо, – погодилася напарниця.

Андрій припаркував автівку, і патрульні попрямували до чоловіка, який вже встиг дійти до тротуару.

– Шановний, з вами все добре? – гукнула Власта з тривогою у голосі.

Чоловік не відповів. Навіть не повернув до них голови. Натомість похитнувся й мало не впав. Кілька секунд він постояв і продовжив йти.

– Агов! З вами все добре? – Андрій наздогнав невідомого. – Власто, йди сюди швидше.

Хлопчина (на вигляд не старший, ніж двадцять років) заперечно похитав головою. Праву руку він міцно притискав до серця.

– Дивись на мене. На мене дивись. Присядь. Присідай.

Невідомий уперся. Він не мав бажання тут стовбичити й тим паче з кимось балакати. Мовчки похитав головою й зібрався йти.

– Ти чув чи ні? Присядь, – вхопив за руки й легенько потягнув донизу, аби той нарешті послухався.

Андрій допоміг хлопцеві сісти на землю. Навіть у світлі ліхтарів помітно було його бліде обличчя. Невідомий несподівано застогнав: гучно, скривившись від болю.

– Заспокойся. Заспокойся, – Власта схилилася біля нього. – Андрію, викликай швидку.

Сильний вітер жбурнув волосся на очі. Змахнувши неслухняне пасмо, патрульна накинула на голову каптур.

– Чорт, – стиха вилаялася Власта, зосередивши увагу на хлопцеві: його вигляд їй не подобався. – Тихо-тихо. Усе буде добре, – спробувала заспокоїти молодика, поки напарник по рації викликав меддопомогу.

– Що сталося? – Андрій заговорив до невідомого, присів поряд навпочіпки.

Хлопець пробурмотів щось незрозуміле. Він плакав.

– Що, перенервувався, чи що? – спробував розговорити.

Андрій роздивися довкола. Нікого. Лише ліхтарі та їхня автівка, поспіхом лишена з відчиненими дверцятами. Яскраві сині проблискові маячки в темряві.

Однією рукою невідомий продовжував триматися за серце, іншою сперся об землю. Власта спробувала зрозуміти, чи може він виявитися безхатьком, алкоголіком чи наркоманом. Від нього відгонило алкоголем, проте не занадто сильно. Біла шапка, такого ж кольору куртка, сині джинси та кросівки. Нігті короткі та чисті. Дивиться перед собою, патрульних ніби й нема поряд.

– Де ти живеш?

– На Відінській [16] Відінська – одна з вулиць м. Рівне .

Він все ще важко дихав, проте це не завадило зробити нову спробу підвестися.

– Тихо-тихо. Ні-ні-ні. Сиди, – скомандував Андрій.

– Нікуди не йди. Посидь так, добре? – попрохала Власта.

Хлопець послухався. Він все ще не підіймав голову до патрульних, зосереджений на чомусь своєму. Механічно заправив довгу шнурівку до кросівки.

– Дивися, зараз приїде швидка…

– Навіщо шви…ка?

Власта ледь змогла розібрати, що той сказав. Пацан все ще плакав, не стримуючи шмарклі.

– Все буде добре, – вкотре спробувала заспокоїти патрульна.

Хлопець проказав щось незрозуміле. Власта хотіла перепитати, проте Андрій, очевидно, зрозумів, оскільки поцікавився:

– А що з дівчиною?

І знову Власта змогла розібрати лише кінець фрази:

– …у неї викидень.

– Давно зустрічався з нею чи ні? – намагався тримати увагу хлопця Андрій.

– Пів року.

– Пів року?

– А де ти навчаєшся?

– Вже не навчаюся.

– А де навчався?

Хлопець заледве вимовив довгу назву свого коледжу; тут він знову зробив спробу встати, та патрульні не дозволили.

– Заспокойся, все добре. А що вживав? – запитав Андрій.

– «Мікадо» [17] «Мікадо» – алкогольний напій, виготовлений із натурального вина та настою сливи. і портвейн.

– Навіщо ти це все вживав?