Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

Несподівано стало самотньо. Єгор натягнув на голову каптур, рятуючись від холодних дощових крапель. Роззирнувся. Перехожих значно поменшало.

«Тепер потрібно пригадати, як дійти до готелю», – зітхнув.

Похнюпившись, він швидко закрокував Сумською [11] Сумська – головна вулиця Харкова. .

Охоплений власними думками, слідчий не помітив, як повз рушила ще одна автівка.

І попрямувала в тому ж напрямку, що й BMW .

Харків. Вівторок, 5 листопада 2019 року. 16:15

Уже другого дня ентузіазм Єгора зник. Піднесення, яке охопило в понеділок, коли вперше з’явився на курсах, змінилося на розчарування. Все-таки велика кількість нових людей поряд – не його парафія.

Із заздрістю спостерігав за колегами з Луцька та Рівного (усіх знав), коли ті спромоглися швидко знайти нових гарних знайомих. Виявляється, уже вчора ті разом ходили на пиво. «Не звикати», – вирішив Скляр і зосередився на навчанні.

О третій він із полегшенням зітхнув, відкараскавшись від усіх старих та нових знайомих, помчав на роботу до Льоні. Відтак дізнався новини. Володимир Корідзе – власник будинку, де знайшли рештки Олександри Альтман, виявився темною конячкою. За інформацією колег із Німеччини, про чоловіка відомо надто мало: той справді живе в Німеччині (є дані про в’їзд до країни, його адреса у Франкфурті-на-Майні), тримає невеличку пекарню, в Україну давно не в’їжджав.

– Чим займався до виїзду з країни? – Єгор замислено поторсав свою руду борідку. Перед від’їздом він встиг побувати в барбершопі [12] Барбершоп – чоловіча перукарня. , тож тепер міг пишатися акуратно підстриженим волоссям, борідкою та вусами.

У кабінеті вони з Льонею були самі – неймовірна полегкість після наповненого великою кількістю нових людей дня.

Льоня відмахнувся:

– Дрібна підприємницька діяльність. То те, то се. Нічого особливого.

– Не притягався?

Льоня заперечно похитав головою. З цікавістю роздивився приятеля. За роки той майже не змінився. Такий само похмурий, завзятий у роботі і… нещасний. Навіть не постарів. Тільки що бороду й вуса відпустив.

– Не притягався.

Льоня злегка усміхнувся: Єгор так цю справу не лишить. Колега з Рівного «висяків» не любить. Якби ж то тільки сам Льоня мав таку саму віру в правосуддя. Справа Віктора Альтмана давно вважалася безнадійною. Те саме Бовтун думав про вбивство його дружини.

Льоня пригостив Єгора чаєм («позичив» у Вікторії, адже у своєму розпорядженні мав лише каву). Добрих пів години йому довелося спостерігати за тим, як напій холоне, поки Єгор розмірковує. Слідак лише одного разу зробив ковток, скривився й більше чаю не торкнувся. Бовтун пробував розговорити Скляра, та, впевнившись у марності свого задуму, зосередився на свідченнях понятих у справі про крадіжку. Скоро звітуватися перед керівництвом.

Врешті-решт Скляр несподівано підхопився, перевірив, котра година, і наказав мерщій збиратися.

Харків. Вівторок, 5 листопада 2019 року. 21:46

Анна вилаялася. У темряві дівчина втрапила ногою в калюжу. Ліхтарі тут хоч і були, проте світили через один, та і їх затуляли височенні дерева з обох боків вулиці. Десь позаду зашурхотіло опале листя. Озирнулася: дворовий пес. Тварина понюхала купку листя, справила природну потребу і поволі побігла далі, до покинутого, розваленого часом будинку. Таких у місті чималенько.

У дитинстві Анна думала, що такі будинки – норма. Та щойно почала з батьками покидати межі міста, із подивом зрозуміла, що в Києві, Львові й інших обласних центрах такого немає. Принаймні не в тих кількостях, як у Харкові.

Уважно роздивилася вулицю. Їй здалося, що вона пройшла потрібний будинок, проте ліхтар мобільного допоміг впевнитися, що йде в правильному напрямку. Хотілося хоча б з вулиці подивитися на місце, де вбили Сашу. Анна навіть не сумнівалася, що невістці було призначено зустріч. Проте з ким? Навіщо йти туди самій? І чому саме в цьому будинку?

Анна озирнулася. У темряві десь із протилежного боку вулиці хтось насвистував знайому мелодію. Анна посвітила мобільним, проте марно. Їй так і не вдалося зрозуміти, звідки саме лунає звук. І хто свистить. Дівчина зіщулилася: по її душу?

Якийсь час вона дослухалася, проте нічого окрім тиші не почула. Отже, здалося. Та щойно Анна продовжила йти, як хтось засвистів знову. Ближче й вже позаду. Дівчина різко розвернулася, серце калатало в грудях. Цього разу їй вдалося розгледіти в темряві незрозумілий силует. Хтось швидко наближався. Настільки швидко, що Анна ледь стрималася, аби не побігти. Мелодія чулася все чіткіше. І коли вже дівчина мало не почала втікати, вона врешті зрозуміла, що до чого. Повз проїхав чоловік на велосипеді. Невідомий не звернув на неї жодної уваги, і тепер вона заклякло дивилася йому в спину. Він знову припинив свистіти, очевидно, щоб набрати в легені порцію повітря. За мить почулася нова мелодія. Тільки цього разу незнайома.