Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

– Звичайно, – впіймала на собі погляд чоловіка, проте проігнорувала. – Буду.

– Ну тоді чекаємо, – Власта подивилася на напарника, той саме закінчував спілкуватися по рації.

– Зараз приїдуть, – поінформував Андрій.

На зміну вони заступили не більш як десять хвилин тому й тепер опрацьовували перший виклик. Власта натягнула каптур, ховаючи голову від льодяного вітру. Шапку, на жаль, вона лишила в машині. На відміну від Андрія. Патрульна кинула погляд на заявницю, відтак на її чоловіка.

Думками Власта блукала далеко. У Харкові. Уже в середу вона приїде в нове для неї місто для проходження стажування в іноземних колег. Спершу вона мало не відмовилася від пропозиції керівництва, переймаючись тим, з ким лишати доньку. З чоловіком патрульна розлучилася кілька років тому, відтоді він особливо не цікавився долею спільної дитини. Зі своїм бойфрендом Артемом вона була ще не в тих стосунках, щоб лишати на нього малу. Проте Катя, довідавшись про відрядження, мало не за руку відвела до керівника патрульної поліції Сергія Мерчука, де Власта не без задоволення сповістила про свою згоду. Це вперше Катя, яка зараз відвідувала десятий клас, лишалася так надовго сама, і Власта не могла не переживати. Артем і друзі заспокоїли, що стежитимуть, чи в дівчинки все добре.

Власту охоплювало приємне хвилювання. На неї чекає хоч трішки різноманіття серед буденності.

Харків. Понеділок, 4 листопада 2019 року. 20:34

– Я навіть не сумніваюся, що вона щось дізналася, – Анна Альтман зробила ковток свого лате, відставила вбік горнятко. На мобільний прийшло сповіщення, вона швидко прочитала і відклала свій iPhone вбік.

«Шульга», – швидко резюмував Єгор, коли помітив, що склянку з напоєм дівчина тримала лівою.

У закладі виявилося доволі затишно, Єгорові сподобався сучасний дизайн. А ще – столик біля вікна зі зручними кріслами. Йому завжди було до душі спостерігати з кафе за тим, що відбувається на вулиці.

Проте зараз не час розслаблятися.

– І ви вирішили закінчити те, що розпочала Олександра?

Анна здивовано подивилася на слідчого.

«Неймовірно красиві сірі очі. І чутливі пухкі губи».

– Я ще вчора запідозрив це, – усміхнувся Єгор. – І ваш батько проти, – продовжив висловлювати здогади.

Анна відвела погляд, дівчина не усміхалася і навіть видавалася блідою. Якийсь час вона відсторонено дивилася у вікно. Накрапав дощ, перехожі без парасольок поспішали сховатися.

– Я його розумію. Він боїться за вас, – Єгор відпив своє американо.

Анна кинула розлючений погляд на Скляра.

– Віктор зник два роки тому. Що поліція зробила для того, щоб його розшукати? Потім зникла Саша. І тепер її знайшли мертвою.

– Ви хочете закінчити так само? – різко парирував Скляр.

Напередодні йому здалося, що Анна співпрацюватиме, та зараз слідак серйозно сумнівався в цьому. І з кожною хвилиною розмови дедалі більше.

Анна мовчала, і Єгор продовжив:

– Що вона знайшла? Вона вам щось розповідала?

– Якби ж то.

– Анно, – Єгор обіперся на лікті й ближче підсунувся до дівчини; відчув ледь вловимий запах її парфумів, – не приховуйте від мене нічого. Це може виявитися небезпечно.

– Я кажу правду, – зітхнула. – Ми з батьком знали, що вона намагається своїми силами знайти Віктора. Саша не з тих, хто сидітиме, склавши руки. Коли вона побачила, що поліція нічого не робить, – помітила, як обличчя Скляра на цих словах скам’яніло, та їй було начхати, – взялася за справу сама.

– Давно?

Стенула плечима:

– Трохи більше року.

– А вбили її за кілька місяців потому, – замислено промовив слідчий.

– За пів року, – уточнила Анна.

– Спробуйте пригадати, куди вона ходила, з ким спілкувалася. Можливо, якось змінилася її поведінка.

Анна енергійно заперечно похитала головою.

– Нічого не змінилося. Я б помітила. Ми були дуже близькі.

«Бреше. Питання – навіщо?»

– Ви впевнені? – Скляр дав дівчині шанс реабілітуватися.

– Впевнена, – коротко відрізала, не зводячи свого прямого погляду зі слідчого.

Харків. Понеділок, 4 листопада 2019 року. 21:30

– Будьте обережні, Анно, – Єгор тримав дверцята автівки, які кілька секунд тому галантно відчинив перед дівчиною.

Анна завела машину, похмуро подивилася на Єгора й хотіла щось відповісти, та передумала.

«Не вірить, що я хочу допомогти», – підозра Скляра остаточно зміцніла. Поліцейський зачинив машину. Хвилину-другу спостерігав за BMW , що поволі віддалялося й врешті розчинилося у вогнях вечірнього Харкова.