Джеймс Паттерсон - Помилка

Украдені гроші плюс проценти на них — мільйон двісті п'ятдесят сім тисяч доларів двадцять два центи — Пол залишив у спадок мені.

Мені було байдуже, бо я ще не могла пробачити його.

Спочатку в мене виникла спокуса відмовитися від цих грошей або використати їх на якусь доброчинну справу. Але на той час мій животик уже встиг істотно побільшати, а коли ти відчуваєш, як у тобі ворушиться жива істота, то починаєш розуміти, що йдеться вже не лише про тебе. Я таки переказала двісті п'ятдесят тисяч родині Скотта Тайєра, але то я просто вчинила як слід. І то було найбільша шляхетність, на яку я виявилася здатною.

Я звернула на коротку під'їзну доріжку перед будиночком зі скла й металу, що причепився на вершечку стрімчака, який вивищувався над узбережжям. Його дах протікав, залізні елементи конструкції заіржавіли, і взагалі — він скидався радше на житловий автомобільний причеп, аніж на будинок. Але з нього відкривалася потрясна панорама, та й саме місце було затишне й малолюдне.

Не знімаючи шолому, я вбігла всередину. Треба ж подивитися, як ся має найдорогоцінніший чоловічок мого життя!

Коли я схилилася над його затишним ліжечком, мій маленький хлопчик радісно забелькотів і замахав рученятами. Ну що тут сказати? Мене й досі тягне до молодших чоловіків.

Звати його Томас. Звісно, на честь мого татка а як же інакше?

Жінка-іспанка невдоволено заквоктала на мене, стоячи в кухонних дверях.

— Що ви тут забули, міс Лорін? — сказала вона з докором. — Хіба ж можна спізнюватися на роботу, особливо першого дня?

— Мені просто кортіло ще раз цьомкнути й обійняти Томмі, — відповіла я.

Жінка суворо вказала мені на двері.

— Basta! [15] Годі ( ісп .) — сказала вона. — Можете заїхати в обід. От тоді й побачитеся з Томом. А тепер — vamos [16] Ходімо (ісп.) .

Місце моєї роботи розташоване лише за десять хвилин їзди від дому, якраз над велелюдним баром на вулиці, де завжди повно туристів.

Піднявшись сходами, я відстебнула шолом і з подивом уставилася на свіжий напис, зроблений на трохи пошарпаних дверях — Приватне детективне бюро «Парадайз інвестіґейшнз». Що ж, удала назва. Класно виглядає.

Я спустилася вниз і пішла до бару, продираючись крізь джунглі декоративних пальм та високих дерев'яних фігурок.

Бармен перегорнув сторінку недільного примірника «Нью-Йорк дейлі ньюз» і поглянув на мене. Він, мій колишній напарник Майк Ортіс, картинно підкотив очі й широко посміхнувся — як уміє посміхатися тільки він.

— Привіт, сищику! — сказав він. — А чому ти тут, а не стежиш за якимось зловмисником чи крадієм? До речі, що я тобі казав про свою тітоньку Розу? Якщо ти тільки й знатимеш, що раз-у-раз бігатимеш додому, то вона образиться, подумавши, що ти боїшся довірити їй малого Томаса.

Можна було подумати, що ми сидимо в себе в кабінеті на своїй колишній роботі у відділі вбивств. Різниця полягала лише в тому, що на Майкові була яскрава барвиста гавайська сорочка — така картата, що, здавалося, якщо підключити її до батарейки, то вона замиготить усіма можливими кольорами. Схоже, Майк добре пристосувався до свого теперішнього життя після того, як звільнився з поліції.

Сказав же він колись, щоб я до нього зайшла при нагоді, — от я й зайшла. Утім, мені й звернутися більше ні до кого. До того ж Майк був єдиним чесним чоловіком, якого я знала. І досить привабливим як я нещодавно почала помічати.

— Бачив твою нову халабуду нагорі, — кинув Майк. — Усе клас! Окрім одного… Ти що, не знаєш, що це — іспаномовна країна? І чи багато ти матимеш клієнтів, якщо вивіска в тебе написана англійською?

— Чим менше, тим краще, дурнику, — відповіла я, зиркнувши в розділ «Мода» в журналі, що його читав Майк. — Сподіваюся, самотній жінці зароблених грошей вистачить на те, щоб інколи заходити до тебе випити кави?

— Треба подумати, — відповів Майк. — А поки думатиму, приготую тобі чашечку кави. — І додав начебто ненароком: — Ти чудово виглядаєш, Лорін. І малий у тебе просто потрясний.

Я зашарілась і почервоніла до кінчиків пальців на ногах. Мабуть, устигла відвикнути від компліментів.

Недешева малолітражка з потужним двигуном і максимальною швидкістю близько 200 км/год. (Тут і далі прим. пер.)

У цих модних свого часу іграшках бирка з іменем уважалася важливим аксесуаром.

«Mile High Club».