Марек Краєвський: Еринії

Якщо аптекар, пан Адольф Ашкеназі, поводився, як і гадав Пірожек, надзвичайно спокійно, то його дружина геть була не при собі. Сиділа біля столу, стискаючи тонкими пальцями папільйотки, які робили її схожою на лижника в шоломі, і голосно ридала, здригаючись усім тілом. Чоловік обіймав її за плечі й підсовував до вуст склянку, у якій були, судячи із запаху, валеріанові краплі. На вогні підстрибував чайник. Пара лягла на вікна, й це заважало підглядати роззявляці, якого не встиг відігнати поліціянт. Задуха була неймовірна. Пірожек зняв капелюха й витер хусткою чоло. Пані Ашкеназі втупилася в нього з таким непідробним жахом, наче побачила дідька, а не жвавого рожевощокого поліцейського, що викликав загальну довіру. Пірожек буркнув якесь привітання й пригадав телефонну розмову з паном Ашкеназі півгодини тому. Аптекар розповів тоді все дуже спокійно й докладно. Отож Пірожекові не довелося зараз його перепитувати, та ще й у присутності переляканої дружини й ґаволова, що приклеївся носом до шибки.

― Де двері на подвір’я? ― запитав Пірожек.

― Через передпокій і до кінця, пане пуліцаю, ― несподівано відповіла пані Ашкеназі.

Не замислюючись над раптовою активністю дружини аптекаря, Пірожек знову вийшов у темний передпокій. Крізь ще одні двері долинало голосне похропування. Мабуть, малі діти, подумав він, вони завжди міцно сплять, їх не розбудить навіть смерть, яка володарює навколо.

Грузьке подвір’я із трьох боків було оточене забудовами. Від вулиці його відокремлював залізний паркан, до якого не давав підійти поліціянт. Довкола стояли обдерті будинки із внутрішніми балконами. На щастя, більшість мешканців іще спала. Лише на другому поверсі сиділа сива жінка на ослінчику й не зводила очей зі старшого сержанта Юзефа Дулапи, який стояв біля нужника й курив цигарку. Я вийшов за потребою, ― Пірожек подумки відтворював телефонне повідомлення Ашкеназі, ― і виявив у нужнику щось жахливе.

― Добридень, пане комісаре, ― привітався Дулапа й розчавив черевиком недокурок.

― Що ви робите, Дулапо! ― вигукнув Пірожек, аж старенька на балконі підстрибнула. ― Це місце злочину! Плюньте на недопалок і сховайте його до кишені! Не знищуйте мені слідів, холера ясна! Ви сержант чи відучора на службі?!

― Слухаюсь! ― відказав Дулапа й почав шукати недокурок під ногами.

― Ну, де воно? ― вимовивши цю фразу, Пірожек відчув до себе огиду. Не можна казати «воно» про мертву людину. ― Де тіло? ― виправився він. ― Ви, бува, його не чіпали? Показати пальцем і дати мені ліхтарика!

― У нужнику, будьте обережні, пане комісаре. Там лежать бебехи, ― прошепотів занепокоєний старший сержант, а тоді додав іще тихіше, подаючи ліхтарика. ― Пане комісаре, без образ, але то справа страшна. Якраз для комісара Попельського.

Пірожек не образився. Він уважно оглянув вологу чорну землю, щоб не знищити яких слідів. Тоді підійшов до нужника й відчинив двері. Сморід забивав памороки. Від картини, яку він угледів у рожевому світанковому промінні, йому потемніло в очах. Раптом комісар помітив, як старенька перехилилася з балкону, аби зазирнути до нужника. Він захряснув двері.

― Дулапо, ― промовив, вдихаючи смердюче повітря, ― приберіть-но з балкону цю стару.

Старший сержант поправив гаплик на комірі й попрямував у бік сходів зробивши грізну міну.

― Гей, дрипцю [1] Дрипця ( львів. жаргон.) ― стара жінка. , ― гукнув він до жінки. ― До хавіри [2] Хавіра (львів. жаргон.) ― квартира. , але вже!

― За потребою чоловік вийти не може! ― верескнула жінка, але слухняно сховалася в помешканні, завбачливо залишаючи ослінчика на балконі.

Пірожек знову відчинив двері й освітив бліде тіло, що лежало в нужнику. Дитяче тільце було таке перехняблене, наче хтось намагався увіпхнути його голівку під коліно. Волосся на черепі було ріденьке й розкошлане. Щоки напнулися від опухів. На порозі лежали кишки, слизьку поверхню яких де-не-де вкривали криваві цівочки. Усе тіло було в струпах. Підкомісарові здалося, що його гортань розпухла й це не дає йому дихати. Він сперся на відчинені двері. Такого йому ще ніколи не доводилося бачити. Хворе, укрите струпами, скалічене дитя. Йому можна було щонайбільше років зо три. Пірожек випростався, сплюнув і ще раз глянув на тільце. Це були не струпи. То були колоті рани.

Пірожек захряснув двері нужника. Дулапа дивився на нього із занепокоєнням і цікавістю.

Десь далеко, з боку Городоцької, задзеленчав перший трамвай. У Львові починався чудовий травневий день.