Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

Більшість цих людей за життя Єгора ненавиділа.

Рівне. Середа, 2 вересня 2020 року. 15:30

Кир’ях завершив телефонну розмову, все ще всміхаючись:

– Летять на тиждень до Єгипту! Ось кому зараз по-справжньому добре. Один з наших оперативників – ти його, мабуть, не знаєш, – пояснив, коли Власта спантеличено глипнула на нього. – Узяв дружину, малого сина й усі чкурнули у відпустку. Ось те, що я називаю раціональним використанням тієї дрібки днів, яку нам дають на відпочинок. Правильно, а чого тут сидіти у карантин? Я тобі скажу: він не перший. У нас ще один колега полетів туди, ще у неділю. Войтюк мав відвозити його на вокзал.

– Я не можу збагнути, як справу могли віддати Гусейнову?!

Кир’ях приречено зітхнув: усі спроби відволікти Власту виявилися марними.

– Власто, я розумію твоє обурення, але жодних причин, чому би він не міг розслідувати убивство Єгора, немає, – вкотре терпляче пояснив Женя.

Подумки оперативник усміхнувся: з ким поведешся, від того й наберешся. Раніше характер патрульної був значно спокійніший. Зміни відчулися, коли вони з Єгором заприятелювали. Завжди роздратований і сердитий Єгор став поміркованішим, Власта натомість – суворішою. Зміни ці, безперечно, були корисними для обох. З Єгором стало простіше спілкуватися, а Власту почали більше поважати: коли ти надто м’який, годі цього чекати.

– Усім відомо, що Гусейнов заздрив йому і ненавидів, – Власта підхопилася зі стільця, й заходилася міряти кроками маленький кабінетик оперативників.

Нині тут перебували лише вони, тож патрульна не гребувала давати вихід емоціям:

– Чому, скажімо, справу віддали не Гочмановському? Він непоганий слідчий.

Власта прибрала з чола неслухняне пасмо світлого фарбованого волосся й почала масажувати скроні, рятуючись од скаженого головного болю, а відтак відчинила вікно і вдихнула свіжого повітря.

Вона витріщалася на вулицю, та водночас нічого не бачила. Перед очима й досі бовванів спогад, як Єгор лежав на асфальті, стікаючи кров’ю й помираючи. Ніби зараз, бачила вона нажахані обличчя довкола і намагання Кир’яха розігнати допитливий натовп. А ще – пригадувала свої спроби підтримати життєдіяльність Єгора до приїзду швидкої.

Чи правильно вона все зробила? Як їй тепер дивитися в очі його батькам?

– Тобі відомо, що на Гусейнова написали заяву? – наче виходячи з трансу, повідомила оперативнику.

Вона досі стояла до нього спиною, розмірковуючи про своє.

– Хто? – обличчя Кир’яха витягнулося від здивування.

Власта стенула плечима:

– Якийсь алкаш. Сидить нині в ІТТ [5] ІТТ – ізолятор тимчасового тримання. Призначений для тимчасового утримання осіб, затриманих за підозрою у скоєнні злочину. , чекає на обрання запобіжного заходу [6] Ці заходи застосовуються з метою запобігання можливості заховатися від слідства і суду або ж учинення нових злочинів. До запобіжних заходів належать: застава, домашній арешт, тримання під вартою та ін. . Мовляв, Гусейнов побоями змусив його зізнатися у крадіжці, а насправді він не винен.

– Не здивуюся, що Гусейнов саме так і чинив. Але ніхто нічого не доведе. Алкоголіки та наркомани – не ті люди, яким суддя віритиме. Було таке двічі, – зізнався Кир’ях, – що на Гусейнова писали заяви, але обидва рази забирали. Сама подумай. Їхні слова проти слóва слідчого, що вже багато років працює у поліції. Зрештою, цей алкаш і справді може зводити наклеп. Для того, щоб довести провину Гусейнова, потрібен надійний свідок. Такий, чиїм свідченням можна було б вірити.

– Єгор тільки й чекав, щоб хтось наважився написати заяву на Гусейнова. Тоді б він мав шанси довести, що його слова – не просто підозри. Він би нарешті домігся, щоб цю гниду звільнили. А тепер що виходить? Єгор загинув, а Гусейнов розслідує його смерть, – Власта різко розвернулася й подивилася прямо на Кир’яха.

– Власто, якщо ти переймаєшся, що ставлення Гусейнова до Єгора може якось негативно вплинути на розслідування, то запевняю: я за тим простежу…

Кир’ях не договорив: у коридорі раптом стало галасно. Нерозбірливі слова чулися звідусіль, скидалося на тривогу. Відчинялися, а відтак гучно зачинялися двері, усі кудись бігли.

– Що там таке? – заінтригований Женя вистрибнув із кабінету. У голові промайнуло з тисячу думок. Інтуїція підказувала: трапилося щось серйозне.

За ним знехотя попрямувала Власта. Якусь мить вони здивовано витріщалися на те, що відбувається: усі бігли сходами донизу. За тридцять років роботи у поліції Кир’ях жодного разу не бачив такого ажіотажу.