Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

Попри карантинні обмеження, на площі Ринок зібралося безліч людей, утворивши чималенький мурашник. До деяких кнайп та кав’ярень утворилися черги (переважно з молоді, зокрема студентів): хтось проводжав літо, хтось зустрівся із друзями, яких не бачив усеньке літо. Нікому з них не було діла до сорокарічного рудого чолов’яги, що попиває каву на найпопулярнішій у Львові площі.

Скляр зітхнув і спробував заспокоїтися. Останнім часом він часто відчував ірраціональну тривогу – наче неодмінно має трапитися щось недобре. Його дівчина звинувачувала в усьому брак відпочинку, тому наполягала на відпустці. Її думку підтримала і Власта. Однак про відпустку він міг лише мріяти.

Єгор пошукав очима Власту – одягнена у цивільний, вона насолоджувалася морозивом, немов звичайна безтурботна туристка. І лише її гострий уважний погляд непомітно блукав навкруг. Поряд із нею, на позір нудьгуючи, стояв оперативник Женя Кир’ях. Його відрослим сивим волоссям бавився легенький вітер – Женя марно намагався з тим боротися. Власта Ковáль не була низенькою, однак поряд із високим та кремезним Кир’яхом жінка виглядала мініатюрною. Їхні ролі – таке собі тихе подружжя, що приїхало відпочити до найпопулярнішого туристичного міста країни. Ніхто б ніколи не здогадався, що ця пара знайома із рудоволосим любителем кави. Ще кілька Єгорових людей мали свої позиції на площі – кожен був готовий діяти будь-якої миті.

«Єгоре, заспокойся, нічого поганого не трапиться.»

Скляр затамував дихання, дочекався, поки пришвидшене серцебиття вгамується, відтак видихнув. Допомогло, проте ненадовго. Повз слідчого пройшла пара з розплаканою дівчинкою – та й досі капризувала. Очевидно, вони вирішили повернутися додому чи ж знайти тихшу місцину. Єгор знову розхвилювався. Надто вже цей чоловік нагадував йому Ромку.

А Ромка асоціювався у нього зі смертю.

Єгор повернувся до стеження. Якраз учасно, щоби побачити: зовсім скоро наркоторговець зі своєю пасією потрапить у кафе. Перед ними залишалися лише двоє – замасковані під цивільних Войтюк та Юрченко. Обоє непогано впоралися зі своєю роллю молодят. Крім того, Войтюк примудрився завести веселу розмову з підозрюваним, і невдовзі Скляр почув, як той сам запропонував поліцейським зайти разом і зайняти один столик. Мовляв, так швидше, та й у компанії вечір мине жвавіше.

Ось що відбувається, коли злочинець стає надто самовпевненим. Він неодмінно припускається помилки, розслабляється і забуває про безпеку.

Скляр посміхнувся самим кутиком рота. Він і сам розслабився: все йде як по маслу. Досвід підказував: вони неодмінно схоплять цього чоловіка на гарячому.

Єгор рішуче попрямував до чорного входу «Криївки», де на нього чекав адміністратор закладу, щоби пропустити досередини. Там Єгор не гратиме роль клієнта, а спостерігатиме «з-за лаштунків».

Щойно слідчий ступив кілька широких кроків, вийшовши з натовпу на відкриту місцину, як пролунав постріл. Скляр завмер: його тіло пронизав гострий біль. Останнє, що встиг побачити, – налякані обличчя довкола, які чомусь витріщалися саме на нього. За мить новий потужний поштовх у спину звалив його обличчям долі. Цього разу перед очима потемніло, й він поринув у чорноту.

Рівне. Середа, 2 вересня 2020 року. 11:50

Власта полегшено зітхнула, коли нарешті опинилася в тиші. З коридору долинали голоси колег, але тут, у вбиральні, вона могла насолодитися відносним спокоєм.

І розплакатися.

Удома вона трималася заради Каті. Донька тяжко сприйняла новину про загибель Єгора. Не дивно – діти ще не вміють усвідомлювати смерть. Їм важко зрозуміти, як можна повноцінно жити, дихати й радіти життю, а наступної миті стати нерухомим неживим об’єктом, який мало чим відрізняється від стіни, поряд з якою лежить.

Власта розревілася, мов мала дитина, незгірше, ніж сама Катя, коли матір мусила розповісти їй про те, що сталося. Тут вона не чинила спротиву сльозам. Патрульна зачинилася зсередини, надійно захистивши себе від свідків власної слабкості. Вона відчувала певною мірою дежавю – минуло майже два роки, відколи загинув її напарник. Звісно, час од часу поліцейські отримують прикрі новини про безглузді смерті колег з інших міст та областей. Але близькі – зовсім інша річ. Коли Власта прийшла працювати до поліції кілька років тому, чи усвідомлювала, що рано чи пізно доведеться стикнутися з утратами? Болісними втратами людей, які пішли раніше, ніж могли б?