Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

Навіть після чиєїсь смерті життя триває.

Хтось помирає, хтось народжується. Хто ти у цьому світі? Ніхто. Один із кількох мільярдів. Помреш – зникнеш. Начеб тебе ніколи не існувало.

Повз убиральню пройшла ватага людей. Голоси знайомі; до Власти долинуло кілька слів, серед яких вона чітко почула: «Всі зібралися?» та «час їхати». Глипнула на годинник. Отже, направду час рушати.

Власта втерла сльози, поглянула на себе у дзеркало, оцінюючи, чи може в такому вигляді з’явитися на людях. З люстра на неї дивилося бліде обличчя з почервонілими очима і носом. Світло-карі очі знову по-зрадницьки наповнилися слізьми.

«Ні, так не піде.»

Патрульна відкрутила кран і вкотре вмилася прохолодною водою. Знову роздивилася себе у дзеркалі та цього разу суворо наказала заспокоїтися. Вона ж бо поліцейська, не має права розкисати.

Навіть коли стріляють у твого колегу, а вже через годину ти змушений думати про те, як доставити тіло до рідного міста. Тремтячими руками Власта закрутила кран, важко зітхнула й вийшла із вбиральні міськвідділу.

Ще за життя Єгор неодноразово повторював: якщо з ним коли-небудь щось станеться – тіло його кремувати.

– Не хочу гнити під землею і вже тим паче не маю бажання стати кормом комах та хробаків, – пояснював своє рішення слідчий.

Сьогодні вранці Власта виконала його останню волю.

Попрощатися з Єгором зібралося чимало колег: за автобусом ритуальних послуг вервечкою вирушило кілька автівок, за ними – ще один автобус. На поминках у кафе Власта вперше у житті побачила батьків Єгора – літніх чоловіка та жінку, на вигляд обом близько сімдесяти. Батько Єгора виявився імпозантним чоловіком. Крім того, він і досі зберіг військову виправку. Про нього Власта багато чула. Усе життя він пропрацював у силових структурах: спершу військовим, потім перейшов до правоохоронних органів, де заслужив собі славу шанованого слідчого. Ба більше: у зрілому віці отримав освіту кримінального психолога, тож до нього частенько зверталися з проханням скласти психологічний портрет злочинців – цей чоловік рідко помилявся. Кілька разів займав друге та третє місце у всеукраїнських змаганнях зі стрільби серед правоохоронців. Три роки тому він вийшов на пенсію. З його незворушного виразу обличчя важко було зрозуміти, чи страждає він через смерть сина. Стосунки з Єгором ніколи не були теплими.

До нього тулилася струнка літня пані із заплаканим обличчям – мати Єгора. Попри вік вона зберегла надзвичайну жіночність, її чорного кольору костюм виглядав елегантно і водночас стримано, на нігтях Власта помітила акуратний манікюр. Волосся її пофарбоване у яскраво рудий колір. Власта збагнула відразу: саме такий вона мала замолоду. Патрульна мимоволі подумки всміхнулася: Єгор мав достоту таке саме волосся. Тепер вона зрозуміла, в кого слідчий удався своєю яскравою зовнішністю.

Патрульна вже ступила крок назустріч Єгоровим батькам, маючи на меті познайомитися, як раптом до них підійшла Таня. З Єгором дівчина зустрічалася кілька років, та через його нестерпний характер пара розійшлася понад рік тому. Зовсім недавно вони все ж помирилися й скидалося на те, що цього разу справа цілком могла завершитися весіллям.

Могла.

Таня обійняла за плечі матір Єгора, жінки про щось перемовилися й усі троє посунули до вази з прахом – останні миті з близькою їм людиною. Пізніше, теж за волею Єгора, попіл мали розвіяти за містом.

На обличчі Єгорового батька не здригнувся жоден нерв. Натомість чоловік несподівано повернув голову й пильно подивився на Власту. Патрульна завмерла від подиву й здригнулася, коли зненацька хтось ухопив її за лікоть. Женя Кир’ях. Оперативник багатозначно подивився на неї, відтак кивнув, вітаючись, і простягнув келих із вином.

Власті важко було збагнути, як у кафе могло нагромадитися стільки людей. Усі вдягнені у траурний одяг, вони стиха між собою перемовлялися, зібравшись у маленькі групки й чекаючи, поки з’явиться священник (на його присутності наполягла матір загиблого, сам Єгор ніколи б не згодився). А коли огрядний високий чоловік із довгою сивою бородою у чорній рясі нарешті явився, розмови несподівано припинилися і настав той до болю неприємний момент.

Прощання з людиною назавжди.

Властине хвилювання посилилося. І не лише тому, що за двадцять хвилин спостерігатиме, як попіл обережно розвіюють над землею, ніби викреслюючи людину з цього світу.

Некомфортною їй видавалася і присутність такої великої кількості людей на поминках Скляра.