Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

– Я… Я перебував у відрядженні, та не у Львові. Справою наркоторговця займався інший слідчий – Гочмановський. Ви знайомилися з ним, коли ми спілкувалися минулого разу.

– Що ви робили у момент, коли стріляли у мого сина?

– Не розумію, до чого всі ці запитання, – засовався на своєму стільці Гусейнов. Ще годину тому він спокійно планував потенційні стосунки з жінкою, яка вже давненько впала йому в око. А тепер таке…

– Кава та, що приніс мій син? – Скляр кивнув на велику кружку, з якої парував ароматний напій, однак не дав можливості відповісти. – Які стосунки були у вас із моїм сином? Я ж правильно розумію: після смерті Єгора ви отримали шанс просунутися по службі?

Гусейнов звів на Скляра-старшого зляканий погляд. Такого повороту розмови він аж ніяк не чекав.

Ніколи у житті чоловік не відчував подібного приниження.

– Так, я зовсім скоро маю отримати підвищення. Теж стану майором. Проте це аж ніяк не пов’язано зі смертю Єгора.

– Та невже? У мене зовсім інша інформація. Завдяки вашим дружнім зв’язкам із керівництвом, ви домоглися, щоб цю резонансну справу довірили розслідувати саме вам. У разі успіху – довгоочікуване підвищення. Набридли уже нижчі чини, чи не так?

«Цікаво, хто його інформує?» – Гусейнов хотів був сьорбнути кави, однак після зауваження Скляра-старшого відставив горня убік.

– Ми були в цілком гарних стосунках, – стенув плечима. – Навіщо ви про все це питаєте? – облизав пересохлі губи.

– Справді? Таня, подружка мого сина, стверджує, що саме з вами стосунки у нього не склалися. Буцімто ви неодноразово зводили на нього наклепи й усіляко намовляли керівництво проти. Особливо після службового розслідування у Харкові.

– А ви хочете сказати, що Єгор не наламав дров у тій справі?

«Якби не твої зв’язки, довбню, Єгора би мали звільнити. І правильно зробили б. Таким, як ви двоє, не місце у правоохоронних органах.»

– Я вам більше скажу, шановний. Кілька годин тому сорока на хвості принесла цікаву інформацію, – Адріян Скляр витримав паузу. – Пів року тому Єгор скаржився на вас керівництву. Буцімто ви зловживаєте службовим становищем на допитах підозрюваних. Мій син ніколи би не розкидався подібними звинуваченнями. У цьому я не маю жодних сумнівів. Тільки от…

– Тільки от нічого не зміг довести. Звідки у вас ця інформація?

– По-перше. Невже ви думаєте, що за багаторічну службу у поліції, – Скляр-старший поволі підвівся й підійшов до Гусейнова впритул, – у мене не знайдеться способів дізнаватися про все, що мені потрібно?

Гусейнов наїжачився: колишній слідчий зовні виглядав більш ніж спокійно, проте йому було би значно легше, якби Скляр кричав, лаявся та погрожував. Навіть якби вдарив.

Немає більш серйозного ворога, ніж той, хто ніколи не втрачає самовладання.

– По-друге. Ніколи. Мене. Не. Перебивайте. Вам ясно?

Гусейнов кивнув.

– Цілком, – ніздрі його розширилися. – Адріяне Володимировичу, – Гусейнов звівся на ноги й відійшов, силкуючись вивільнитися від натиску літнього слідчого – прихопив зі столу документи, пройшовся до робочого місця Гочмановського і долучив їх до високої гірки паперів колеги, – повірте мені, я, як і ви, прагну докопатися до істини.

– Чому ви вирішили взятися за це розслідування, якщо так ненавиділи Єгора? Навіщо брешете мені, що приятелювали з ним? Ви так і не відповіли, де були у момент, коли вбили мого сина.

Жоден нерв не здригнувся на обличчі колишнього слідчого, воно, як завжди, лишалося кам’яним та цілковито непроникним. Ніхто ніколи не зміг би вгадати, про що думає ця людина. Цього разу колишній слідчий зібрався мовчати аж доки не почує відповіді на поставлені запитання.

– Навіть якщо ми з Єгором і мали якісь проблеми – хоча, запевняю, останнім часом наші стосунки значно покращилися – я би не поважав себе, якби дозволив особистим проблемам завадити докопатися до істини. Зрештою, коли вбивають поліцейського – це виклик усім нам. Не знаю, звідки вам це відомо, але так, ви маєте слушність, я сам домагався того, щоб саме мені віддали цю справу. Вважаю її для себе викликом, а виклики я люблю, – Гусейнов замовк, спостерігаючи за реакцією Адріяна Скляра.

Колишній слідчий не зронив жодного слова, продовжував на щось чекати.

– Я був у відрядженні, коли вбили Єгора, – на позір спокійно відповів Гусейнов на ще одне запитання, однак розширені від люті ніздрі виказували його з головою.

– У якому саме місті?

Гусейнов зібрався розповісти, проте саме цієї миті прийшло осяяння: Адріян Скляр уже давно знає відповідь.