Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

Женя зателефонував Тані, висловив співчуття та запитав, чи не чула вона бодай щось про погрози. Дівчина Скляра запевнила, що їй нічого не відомо.

– Але я таки маю дещо розповісти. Вчора до мене приходив батько Єгора й навів на певні роздуми. Не знаю, чи може це якось стосуватися справи…

Женя завмер, відчувши в її голосі збентеження.

– Словом… Женю, ти ж в курсі, що Єгор завжди мріяв про те, щоб піти зі служби й стати приватним детективом?

– І? – ще більше нашорошився оперативник.

– Близько двох тижнів тому до нього звернувся такий собі Владислав Новацький з проханням розслідувати для нього одну справу.

– Що то за справа?

Таня завагалася, а відтак відповіла, ніби вибачаючись:

– Я не знаю, Женю. Ти ж знаєш Єгора, він ніколи нічого не розповідав про роботу. Та можу сказати із певністю, що останніми днями він почав приділяти цій справі чимало часу.

– Можеш дати мені контакти цього Новацького?

– Нічогісінько не знаю про цю людину, окрім імені та прізвища. Я й прізвище запам’ятала випадково. Таке саме мав мій перший роботодавець у дешевенькому кафе, коли я працювала там, ще студенткою.

– Ну, гаразд, я спробую щось довідатися, – замислився оперативник. – Щось ще маєш додати?

– Маю.

Нова мовчанка й очевидне хвилювання з боку Тані знову привернули увагу оперативника.

– Я питала у Єгора, звідки він знає його. Єгор сказав, що цей чоловік свого часу відсидів за вбивство. І до в’язниці його відправили саме завдяки старанням Єгора.

Рівне. Четвер , 3 вересня 2020 року. 13:30

Адріян Скляр ненадовго відволікся, дослухаючись до мирного дихання дружини. Вночі їй так і не вдалося стулити очі й лише вранці жінка нарешті заснула, скориставшись порадою чоловіка: прийняла снодійне. Він вдоволено похитав головою. Нині йому потрібен спокій.

Батько Єгора Скляра поправив окуляри й укотре перечитав список. Його чоло давно вкрилося численними зморшками, шкіра на обличчі виглядала тьмяною і зіжмаканою. У молодості цього чоловіка називали красенем, проте всі погоджувалися з тим, що його краса аж ніяк не звичайна. Вона завжди була холодною, немов усередині цієї людини жив не поліцейський, який покликаний захищати добро та справедливість, а кат, що прагне помсти.

Своє ім’я він отримав од матері. Ревна віруюча (хоча старанно приховувала це від радянської влади), вона назвала його на честь ранньохристиянського мученика Святого Адріяна Нікомедійського. Можна сказати, ім’я – єдине, що у нього лишилося на пам’ять від цієї жінки.

У дитинстві Адріян Скляр рано залишився сиротою: батько загинув унаслідок нещасного випадку на будівництві, а мати не пережила злиднів повоєнних років – здоров’я її було добряче підірване. Опікою хлопчика зайнявся двоюрідний дядько – людина, яку він уперше в житті побачив на похороні матері. Той був військовим ще замолоду й увесь час тинявся Союзом. Адріян Скляр був змушений приєднатися до цього практично незнайомого йому чоловіка, й відтепер так само змінював проживання кожні два-три роки, а інколи й щороку. Теплих почуттів між цими двома так ніколи й не виникло.

Адріян Скляр був кволим, хворобливим хлопчиком, неймовірно замкнутим у собі. За все дитинство він так і не здобув справжніх друзів, а за доросле життя і поготів. Чимало людей здивувалися, дізнавшись, що цей мовчазний і похмурий чоловік одружився. І не на абикому, а на жінці із шанованої родини. Ба більше, Марія Скляр (у дівоцтві – Цісар) виявилася неймовірною красунею. З роками її врода нікуди не зникла, навпаки – розквітла. З принцеси вона перетворилася на королеву.

Ще підлітком Адріян Скляр закінчив військове училище, а відтак подався у військові. Через п’ятнадцять років він став правоохоронцем, а ще через кілька – відомим слідчим. Не дивно: у своєму житті він не знав нічого окрім важкої праці над собою та дисципліни. Просування кар’єрними сходами відбулося блискавично.

Усе життя він займався спортом, тож і досі перебував у хорошій формі. Цю людину поважали, але разом з тим серед його оточення не було жодного, хто би ставився до нього бодай з симпатією. Він завжди казав усе, що думає, ніколи нічого й нікого не боявся. Його вважали різким і часто несправедливим. Усіх навколо цей чоловік зневажав. Суворий, завжди підозріливий погляд з-під лоба міг змусити відвести очі кого завгодно. А ще ніхто ніколи не бачив, як Адріян Скляр усміхається.

Однак ця людина під час своєї служби розкрила більше справ, ніж будь-хто інший. Він завжди вирізнявся рішучістю, твердістю характеру та вмінням швидко діяти. Навіть зараз, перебуваючи на пенсії, він частенько консультував уже колишніх колег, за що отримував непогані гроші.