Ксенія Циганчук - Привиди серед нас

Новацький не зронив жодного слова, лише спокійно роздивлявся оперативника.

– Хто керував вашою фірмою, поки ви сиділи у в’язниці?

– Мій молодший брат і… я, – його суворе худе обличчя розтягнулося у посмішці, на щоках з’явилися зморшки. – Думаєте, із в’язниці я не міг приймати рішення й давати розпорядження? Я вам більше скажу: бізнес у мене не один. І в тюрмі я цілком справлявся майже зі всіма своїми обов’язками.

– Чому ви проживаєте у Рівному? Бізнес же ваш у Луцьку.

– Гм… А отут ви погано попрацювали, – посміхнувся Новацький, чим неабияк подратував Кир’яха. – Ви б мали знати, що ми вже давно ведемо справи не лише в Луцьку, але й у Рівному та Тернополі. У Луцьку в нас усе давно налагоджено. Тому мій брат живе і працює у Тернополі (ми відкрили там філіал лише минулого року). Ну, а я тут, – розвів руками.

«І чому ж саме ти тут, а не твій брат?»

– Що за справу ви доручили розслідувати моєму колезі? – Кир’ях звузив очі, скануючи поглядом Новацького. Цей тип йому геть не подобався.

Обличчя Новацького знову розтягнулося у посмішці – значно ширшій за попередню. Його жовті зуби свідчили про надмірну любов до цигарок. Шкідлива звичка, яку мав і Кир’ях.

– Розслідувати справу, за яку Єгор Скляр запроторив мене за ґрати багато років тому, – спокійно пояснив Новацький.

Чоловік розслаблено сидів на стільці, не приховуючи насолоди, з якою спостерігав за реакцією Кир’яха. Чай його поволі вистигав, так само як і кава поліцейського. Обидва чоловіки про них давно забули.

– Тоді, – почав Новацький, – Єгор зробив величезну помилку. Він вирішив, що то я вбив такого собі Вадима Краса. Єгор Скляр зробив усе, щоб посадити мене за вбивство, якого я не скоював. Перебуваючи у в’язниці, я поставив собі за мету, – чоловік витримав багатозначну паузу, посмішка зникла з його обличчя, а погляд став твердим і безкомпромісним, – змусити його виправити цю помилку.

Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 14:45

Адріян Скляр уважно вивчив деталі справи й урешті переконався, що ні Власта Коваль, ні Кир’ях чи Войтюк не мали змоги застрелити його сина, зважаючи на їхні позиції у момент пострілу.

«Тільки це аж ніяк не означає, що вони не можуть бути причетними.»

Щойно приїхавши до міста, Скляр-старший навідався до Антона Гусейнова. Літній чоловік з відразою згадував свою першу зустріч із людиною, яку призначили головним слідчим у справі. З підозрілою готовністю той висловив співчуття й пообіцяв, що зробить усе можливе, аби вбивцю Єгора якнайшвидше покарали.

– Сумніваюся, що ви здатні бодай поганенького наркомана впіймати, хіба би вам його привели й представили, – похмуро відповів Адріян Скляр. На сорочці Гусейнова він помітив кілька дрібних плям від жирного обіду й подумки скривився.

Антон Гусейнов урвався на півслові. Він чимало разів чув про нестерпний характер батька Єгора, та аж ніяк не чекав, що ось так одразу заслужить від нього зневагу.

«Яблуко від яблуньки недалеко впало», – переконався Гусейнов.

– Мені потрібна вся інформація по справі.

– Взагалі-то ми не маємо права надавати жодної інформації про розслідування, проте, – запнувся Гусейнов, коли Адріян Скляр кинув на нього різкий погляд, – для вас, звісно, зробимо виняток. Ви, певно, знаєте, що саме я головую над справою, – з погордою випнув свого величного живота Гусейнов. Він досі не міг натішитися, що таке резонансне розслідування дісталося саме йому.

Перш ніж відповісти, Адріян Скляр критично роздивився неохайного слідчого зі скуйовдженим жирним волоссям. Від скрупульозного погляду Гусейнов раптом відчув себе незатишно.

– У цій справі головую я, шановний, – сухо поставив до відома Адріян Скляр. – Будь-які новини, навіть, на ваш погляд, цілковито незначущі, повинні надаватися мені без зволікання. Вам зрозуміло?

За пів години Скляр-старший мав усю необхідну інформацію, зобов’язавши Гусейнова звітувати йому за будь-яких обставин. Так завершилася перша зустріч цих двох чоловіків.

– Де ви були, коли стріляли у мого сина? – поцікавився Адріян Скляр,

– Що? – вкляк Гусейнов.

Це була друга його зустріч із колишнім слідчим (не враховуючи кількох телефонних розмов), і Гусейнов уже не мав певності, що радіє нагоді розслідувати саме цю резонансну справу – попри те, що доклав для цього чималих зусиль.

Адріян Скляр повторив запитання.

– Не збагну, навіщо вам це?

– Відповідайте на запитання.

Адріян Скляр зручно вмостився на стільці для свідків, навпроти Гусейнова. Ні на мить він не відвів погляду від колеги сина. Маленькі очі уважно вивчали співрозмовника – жодного натяку на посмішку чи доброзичливість з боку колишнього слідчого.