Рiчард Осман - Клуб убивств по четвергах

– У вас уся кава – чесний імпорт?

– Так, уся чесний імпорт, – усміхається молода жінка, яка готує напої.

– Шкода, – каже Ієн. Він не хоче платити зайві п’ятнадцять пенсів, щоб допомогти тому, кого ніколи не побачить, у країні, до якої ніколи не поїде. – Чашку чаю, будь ласка. З мигдалевим молоком.

Наразі Богдан – не найбільший клопіт Ієна. Коли вже доведеться платити, то й нехай. Найбільший клопіт Ієна – це щоби його не вбив Тоні Каррен.

Ієн переносить чай до столика, вирізняючи дорогою тих, кому за шістдесят. За шістдесят і з грошима на «Вейтроуз»? Лиш дайте їм десять років, думає він і шкодує, що не має при собі буклетів.

Ієн розбереться з Тоні Карреном, коли прийде час, але просто зараз треба владнати справу з Богданом. Хороша новина в тому, що Богдан не хоче його вбити. Ієн сідає.

– Що там з двома штуками, Богдане? – питає Ієн.

Богдан п’є з дволітрової пляшки «Лілта», яку проніс усередину.

– Чотири тисячі. Доволі дешево для заміни всієї плитки в басейні. Ти ж знаєш, що це дешево?

– Дешево, якщо зроблено добре, Богдане, – каже Ієн. – Розчин на швах геть дикого кольору. Дивись. Я просив білий корал.

Ієн виймає телефон, прокручує галерею до фото нового басейну й показує Богданові.

– Ні, це з фільтром, а тепер вимкни фільтр. – Богдан торкається кнопки, і зображення негайно яснішає. – Білий корал. Ти й сам знаєш.

Ієн киває. Варто було спробувати. Іноді треба розуміти, коли слід розплатитися.

Ієн витягає з кишені конверт.

– Гаразд, Богдане, коли так, то й так. Ось три штуки. Стане тобі?

Богдан утомлено гмикає:

– Три штуки, аякже.

Ієн передає гроші.

– Тут насправді дві вісімсот, але між друзями це майже те саме. А тепер я хочу тебе про дещо спитати.

– Питай, – каже Богдан, кладучи гроші до кишені.

– Ти начебто розумний хлопець, Богдане?

Богдан знизує плечима.

– Ну, я знаю розмовну польську.

– Щоразу як я тебе прошу щось зробити, все робиться, і то дуже добре й дуже дешево, – каже Ієн.

– Дякую, – каже Богдан.

– Тож я собі й міркую: ти готовий до чогось більшого, як думаєш?

– Аякже, – підтверджує Богдан.

– А до набагато більшого? – уточнює Ієн.

– Аякже, – повторює Богдан. – Багато – це те саме, що й мало. Просто його більше.

– Хвацький хлопець, – каже Ієн і всмоктує останні крапельки чаю. – Я збираюся звільнити Тоні Каррена. Мені треба, щоб хтось став на його місце. Як тобі таке?

Богдан тихенько свистить.

– Забагато для тебе? – питає Ієн.

Богдан хитає головою.

– Ні, для мене не забагато, я з роботою впораюся. Я тільки думаю, що, коли ти звільниш Тоні, він може тебе вбити.

Ієн киває.

– Знаю. Але це мій клопіт. А завтра робота буде твоя.

– Якщо ти ще житимеш, то добре, – каже Богдан.

Час іти. Ієн тисне Богданову руку й звертає думки до того, як видати Тоні Каррену погану новину.

У Куперс-Чейзі буде зустріч-консультація, і йому доведеться слухати все, що мають сказати ті старі. Ввічливо кивати, бути в краватці, звертатися до них на імена. Народ таке вминає – аж за вухами лящить. Він запросив і Тоні, щоб мати змогу звільнити його одразу після закінчення. Просто неба, зі свідками неподалік.

Імовірність того, що Тоні вб’є його на тому ж таки місці, становить відсотків десять. Але це означає, що дев’яносто відсотків за те, що таки не вб’є. Зважаючи на те, скільки грошей це збереже Ієну, він легко пристає на такі шанси. Ризик і винагорода.

Виходячи надвір, Ієн чує писк і бачить жінку на мотовізочку, що розгнівано тицяє в бік його «рейндж-ровера» ковінькою.

Я ж першим під’їхав, думає Ієн, сідаючи до машини. Бувають же люди.

Дорогою Ієн слухає за кермом мотиваційну аудіокнижку «Убий або будеш убитий. Уроки з поля бою для ділових зустрічей». Вочевидь, це написав хтось із ізраїльських військ спеціального призначення. Ієну її порадив один з персональних інструкторів у фітнес-залі «Вірджин Ектів» у Танбридж-Велсі. Ієн не знає точно, чи той інструктор і сам з Ізраїлю, але видно, що десь із тих країв.

Полуденне сонце даремно намагається пробитися крізь тоновані понад дозволену міру вікна «рейндж-ровера», а Ієн знову починає думати про Тоні Каррена. Ієн і Тоні дуже добре ладнали кілька років. Ієн купував побиті й понівечені будинки, такі, щоб великі й старі. Тоні патрав такий будинок, розділяв на кімнати, монтував рампи й поруччя – а тоді переходив до наступного. Бізнес із будинками для догляду за літніми процвітав, Ієн побудував на ньому статок. Кілька будинків він лишив собі, кілька продав, кілька докупив.