Томас Гарріс - Мовчання ягнят

– Годі мене ігнорувати, – сказала вона. – Ви ж мене не слухаєтесь, так? Вилазьте звідти. Негайно. Ще мить, і я заарештую вас за протидію працівникові поліції.

– Та не переймайтесь ви так, – сказав помічник. Він торкнувся її рукою.

Старлінг напустилася на нього. Крізь світло телекамер і виття сирен вона чула, як журналісти викрикують запитання.

– Руки геть і відійди вбік, хлопче.

Вона наступила оператору на ногу біля щиколотки й повернулася до помічника, досі тримаючи в руці важіль від домкрата. Вона не замахувалась важелем, але ефект був саме той. Все одно цей телевізійний репортаж не принесе їй честі.

Аромати відділення для маячних хворих здавалися сильнішими в напівтемряві. Від екрана телевізора, що беззвучно працював у коридорі, тінь Старлінг лягала на ґрати клітки доктора Лектера.

Вона нічого не бачила в мороку, що пролягав за ґратами, але не стала прохати санітара ввімкнути світло з розподільного щита. Тоді світло з’явиться в усьому відділенні, а вона знала, що поліцейські округу Балтимор годинами палили лампи, поки горлали запитання до Лектера. Він відмовився говорити, натомість склав для них орігамі у вигляді курки, яка дзьобає невидиме зерно, якщо її смикати за хвіст угору й униз. Старший слідчий розлючено розчавив курку в попільничці у вестибюлі й жестом припросив Старлінг проходити.

– Докторе Лектер?

Вона чула своє дихання, а ще – дихання в глибині коридору; але з порожньої камери Міґґса – ані подиху. Міґґсова камера невблаганно спорожніла. Це мовчання було схоже на протяг.

Старлінг знала, що Лектер стежить за нею з темряви. Минуло дві хвилини. Її ноги та спина боліли після змагань зі складськими дверима, а одяг промок. Вона сіла на підлогу просто на своє пальто, підігнувши ноги під себе, на чималій відстані від ґрат, а тоді прибрала з-за коміра вологе скуйовджене волосся, щоб воно не торкалося шиї.

На телевізійному екрані позаду неї змахував руками проповідник.

– Докторе Лектер, нам обом відомо, в чому річ. Вони гадають, що ви говоритимете зі мною.

Мовчання. У глибині коридору хтось просвистів мелодію «Морем до острова Скай» [46] Рядок із шотландської народної пісні «Човен до острова Скай» («The Skye Boat Song»), у якій згадується втеча шотландського повстанця Карла Едварда Стюарта після поразки в битві при Каллодені. .

За п’ять хвилин вона сказала:

– Дивне було відчуття, коли я туди потрапила. Мені хотілося б якось поговорити про це з вами.

Старлінг сіпнулася, коли з камери Лектера вискочила шухляда. У таці для їжі лежав чистий згорнутий рушник. Кларіс не чула, щоб Лектер рухався.

Вона поглянула на рушник і з відчуттям падіння взяла його та просушила волосся.

– Дякую, – сказала вона.

– Чому ви не питаєте мене про Баффало Білла?

Голос Лектера прозвучав поблизу, на одній висоті зі Старлінг. Мабуть, він також сидів на підлозі.

– Вам щось про нього відомо?

– Можливо, якщо я побачу його справу.

– У мене її нема, – відповіла Старлінг.

– І цієї також не буде, коли вони покинуть вами користатися.

– Знаю.

– Ви можете дістати матеріали у справі Баффало Білла. Звіти, фотографії. Мені хотілося б на них поглянути.

Ще б пак, хотілося.

– Докторе Лектер, ви самі це почали. А тепер, будь ласка, розкажіть мені про того чоловіка в «пакарді».

– А ви знайшли цілого чоловіка? Дивно. Я бачив тільки голову. А звідки ж узялася решта, як гадаєте?

– Гаразд. Чия це голова ?

– А що ви самі можете сказати?

– Поки проведено лише початковий аналіз. Білий чоловік приблизно двадцяти семи років, користувався послугами американських і європейських дантистів.

– Коханець Распейла. Распейла, з його солоденькою флейтою.

– За яких умов… Як він помер?

– Як його умовили на ті умови, офіцере Старлінг?

– Ні, про це я спитаю пізніше.

– Дайте-но я зекономлю вам час. Я цього не робив. Це скоїв Распейл. Распейл полюбляв моряків. Був один скандинав на ім’я Клаус якийсь там. Распейл так і не назвав його прізвища.

Голос доктора Лектера перемістився нижче. Старлінг подумала, що він, певно, ліг на підлогу.

– Клаус зійшов зі шведського судна в Сан-Дієґо. Распейл приїхав туди на літо, викладати в консерваторії. Він геть утратив розум від того молодика. Швед угледів гарну нагоду й піднявся до нього на борт, так би мовити. Вони придбали якийсь недолугий житловий трейлер і пустилися лісом голяка, наче парочка німф. Распейл сказав, що юнак йому зрадив і тому він його задушив.