Томас Гарріс - Мовчання ягнят

Через брак місця у вузькому проході двері прочинилися лише на третину. Вони вдарились об коробки з глухим стуком, від якого знову здійнявся мишачий шерхіт, а з піаніно вихопилося ще кілька нот. З машини війнуло застояне повітря з запахами тління й хімікатів. Пам’ять Кларіс сколихнулася в якомусь місці, але вона не змогла пригадати, в якому саме.

Вона потяглася всередину, прочинила переділку за водійським сидінням і посвітила ліхтариком у задній відсік машини. Першою промінь намацав святкову сорочку з блискучими застібками, хутко піднявся до обличчя, проте жодного обличчя там не було, а тоді знов опустився до мерехтливих застібок на сорочці та атласних лацканів, потім – до колін, за якими виднілася розстібнута ширінка, і знову вгору – до охайної краватки-метелика та коміра, з якого стирчала біла шия манекена. Але над шиєю було щось іще, якийсь предмет, що майже не відбивав світла. Тканина, наче чорна запона на місці голови, велика, як покривало для клітки з папугою. Старлінг вирішила, що то оксамит. Предмет стояв на фанерній підставці, яка простягалася до шиї манекена від багажної полички позаду.

Вона зробила кілька знімків з переднього сидіння, наводячи фокус при світлі ліхтарика та мружачись від спалаху фотоапарата. Потім вилізла з машини й розправила плечі. Вона стояла в темряві – мокра, геть у павутинні – і міркувала, що робити далі.

Чого їй точно не слід робити, так це викликати спеціального агента, який очолює Балтиморський оперативний відділ, аби той поглянув на манекен із розстібнутою ширінкою та альбомом валентинок.

Старлінг вирішила пробратися на заднє сидіння та зняти з тої штуки покривало і не стала довго про це роздумувати. Вона простягнула руку за водійське сидіння, відімкнула задні двері й переставила кілька коробок, щоб їх прочинити. Старлінг здавалося, що ця справа забрала в неї дуже багато часу. Коли вона відчинила дверцята, запах хімікатів тільки посилився. Кларіс нахилилася досередини, обережно взяла за кінчики альбом із валентинками й виклала його на пластиковий пакет, що лежав на автомобілі. Ще один пластиковий мішечок вона постелила на заднє сидіння.

Коли Старлінг пробралася всередину, застогнали ресори, а коли вона сіла поруч із манекеном, фігура трохи похилилася. Права рука в білій рукавичці сповзла зі стегна та впала на сидіння. Кларіс торкнулася пальцями тої рукавички. Рука під тканиною була твердою. Старлінг з острахом відгорнула рукавичку на зап’ястку. Манекен був зроблений з білого синтетичного матеріалу. Штани напинались, і вона на мить пригадала деякі випадки, що траплялися в старших класах.

З-під сидіння почувся тихий шерхіт.

Ніжно, майже пестливо її рука торкнулася покривала. Тканина легко ковзала твердою гладенькою поверхнею. Коли Кларіс намацала нагорі круглу ручку, то зрозуміла, що це за предмет. Вона збагнула: то велика лабораторна склянка для зразків. І усвідомила, що може бути всередині неї. Гидливо, проте без жодних вагань Кларіс стягла покривало.

Голова у склянці була охайно відтята одразу під нижньою щелепою. Вона дивилася на Старлінг очима, побілілими від пекучого алкоголю, в якому зберігалася. Рот був роззявлений, і з нього стирчав кінчик сірого язика. Протягом років алкоголь устиг випаруватись, тому голова опустилася на дно склянки, а вершечок виступав над поверхнею рідини, наче зотлілий капелюшок. Повернута під дивним кутом до тулуба, голова тупо витріщалася на Старлінг. Навіть у грі світла від ліхтаря її риси лишалися нерухомими й мертвими.

Тоді Старлінг звернула увагу на свої емоції. Вона була задоволена. Вона втішалася. На мить вона замислилась, чи то гідні почуття. І зараз, у цей самий момент, сидячи в цій старій машині з мертвою головою та мишами, Кларіс зберігала здатність мислити розсудливо й пишалася цим.

– Ну, Тото, – сказала вона, – ми вже не в Канзасі [45] Цитата з фільму «Чарівник Країни Оз» (1939), яку промовляє до свого песика дівчинка Дороті, коли потрапляє до казкової країни. .

Їй завжди хотілося вимовити цю фразу в стресовій ситуації, але слова прозвучали фальшиво, і вона зраділа, що її ніхто не чув. Треба братися до роботи.

Вона обережно відкинулася на спинку сидіння й роззирнулася навколо.

Тут панувала атмосфера, яку вигадав і створив чийсь розум за тисячі світлових років від потоку машин, що повз трасою 301.

Сухі пелюстки опадали з різьблених кришталевих ваз, що стояли на підставках. Столик у салоні було розкладено й накрито полотняною скатертиною. На ньому стояла карафа, що зблискувала в темряві. Павук наплів тенета між карафою і невеликим підсвічником поряд.