Тесс Герритсен - Смертниці

Вона знову розвернулася, збираючись іти.

І знову завмерла. Озирнулася, вдивилася в ряд мішків з тілами. Серце калатало так гучно, що зараз нічого, окрім його стукоту, чути не було.

«Там щось поворухнулось. Я впевнена».

Мора розстібнула перший мішок, подивилася на чоловіка з зашитими грудьми. «Розтин було проведено, — подумала вона. — Цей точно мрець».

«То котрий з них? Котрий видає звуки?».

Вона різко розстібнула наступний, побачила вкрите синцями обличчя, пробитий череп. «Мрець».

Тремтячими руками розстібнула третій мішок. Пластик розі­йшовся, відкривши бліде обличчя молодої жінки з чорним волоссям і синюшними вустами. Розкривши зіпер до кінця, докторка Айлс відкрила мокру блузку, що прилипла до білої плоті, блиск холодних крапель води на шкірі. Розстібнувши блузку, побачила повні груди, тонку талію. Торс був цілий, скальпель патологоанатома його не торкався. Пальці на руках і ногах були пурпурові, руки пронизані синім.

Мора притисла пальця до шиї жінки, відчула дотик крижаної шкіри. Схилилася до її вуст, чекаючи на найтихіше дихання, найслабший порух повітря проти щоки.

Мертва розплющила очі.

Мора зойкнула й відсахнулася, врізалася в каталку за спиною й мало не впала, коли та покотилася. Виструнчилася й побачила, що очі жінки широко розплющені, та не сфокусовані. Синюшні губи рухалися, формуючи нечутні слова.

«Витягти її з холодильника! Зігріти!».

Мора взялася штовхати каталку до дверей, але та не піддавалася: у паніці судмедекспертка забула розблокувати колеса. Тож зараз різко натиснула на важіль і знову штовхнула. Цього разу каталка з брязкотом покотилася з холодильника до теплішої приймальної зони.

Очі жінки знову заплющилися. Схилившись до неї, Мора не відчула дихання на її вустах. «Господи Ісусе. Я не можу тепер тебе втратити».

Вона нічого не знала про незнайомку — ані імені, ані медичної історії. Ця жінка могла аж кишіти вірусами, і все одно Мора накрила її рот своїм — і мало не зблювала від присмаку холодної плоті. Тричі глибоко видихнула, притисла пальці до шиї, шукаючи пульсу.

«Це все моя уява? Це свій пульс я відчуваю, він б’ється в моїх пальцях?»

Вона схопила телефонну слухавку зі стіни, набрала 911.

— Оператор слухає.

— Це докторка Айлс із бюро судово-медичної експертизи. Потрібна швидка. Тут жінка з зупинкою дихання…

— Перепрошую, бюро судово-медичної експертизи?

— Так! Задній вхід, одразу за вантажним майданчиком. Ми на Олбані-стріт, через дорогу від медичного центру!

— Негайно відправляю швидку.

Мора поклала слухавку. Знову втамувала огиду й притисла губи до вуст жінки. Ще три швидкі видихи, пальці знову на сонній артерії.

Пульс. Пульс точно був!

Раптом вона почула хрипіння, кашель. Жінка втягувала повітря, у горлі клекотав слиз.

«Будь зі мною. Дихай, дівчино. Дихай!»

Гучний сигнал повідомив про прибуття швидкої. Мора розчахнула двері, примружилася від спалахів. Швидка під’їхала до платформи, вистрибнули двоє парамедиків із сумками.

— Вона тут! — гукнула Мора.

— Досі зупинка дихання?

— Ні, уже дихає. І я відчуваю пульс.

Двоє чоловіків забігли до будинку й зупинилися, дивлячись на жінку на каталці.

— Господи, — промимрив один із них. — Це що, мішок для тіла?

— Я знайшла її в холодильнику, — відповіла Мора. — Вона, напевно, переохолоджена.

— Боже. Це як у паршивому кошмарі.

Із сумок з’явилася киснева маска та крапельниці. На жінку почепили сенсори ЕКГ. Повільний синусний ритм блимав на екрані, як малюнок ручки лінивого мультиплікатора. У жінки билося серце, вона дихала, та все одно здавалася мертвою.

Закріпляючи турнікет на млявій руці, парамедик запитав:

— Що з нею сталося? Як вона сюди потрапила?

— Я нічого про неї не знаю, — відповіла Мора. — Спустилася перевірити інше тіло й почула, як вона ворушиться.

— І часто у вас таке трапляється?

— У мене це вперше.

І вона щиро сподівалася, що це було й востаннє.

— Довго вона пролежала в холодильнику?

Мора глянула на дошку, на якій занотовувалися надходження дня, і побачила, що невідому привезли до моргу близько полудня. «Вісім годин тому. Вісім годин у пластиковому савані. Що, якби вона опинилася в мене на столі? Якби я розрізала їй груди?». Покопирсавшись у кошику прийому, Мора знайшла конверт із документацією щодо жінки.

— Її привезла пожежно-рятувальна бригада з Веймута, — сказала вона. — Вочевидь, утоплення…

— Ого, легше!