Богдан Коломийчук - Візит доктора Фройда

Самковський кивнув.

– Як гадаєте, чому в цьому місці він такий виразний? Адже інших відбитків так добре не видно.

– Тримаючи в руці ніж, власник натискав тут найдужче, – відповів ад'юнкт.

– Безперечно. Але чому?

– Відверто кажучи, не знаю, – зізнався підлеглий.

– Так буває, якщо один із пальців руки не функціонує, – пояснив Вістович. – Тоді іншими пальцями треба тиснути сильніше, щоб добре втримати знаряддя. В даному випадку, гадаю, в нашого вбивці проблема з вказівним пальцем правиці. Таким чином йому доводиться дужче вдавлювати у руків'я великий, який знаходиться з протилежного боку руків'я. Звідси й відбиток… Спробуйте розрізати щось своїм ножем і при цьому випряміть вказівний палець. Ви мене зрозумієте.

– То, може, цей скурвисин зовсім не має пальця? – вигукнув Самковський. – Чудова прикмета, чорт забирай!

– Ні, палець у нього на місці, але нерухомий і добряче заважає, – сказав комісар. – Зверніть увагу на записку: бачите ці смуги, наче він розмазав свіже чорнило?.. З пошкодженим вказівним пальцем, який, приміром, не згинається, важко орудувати кишеньковим ножем, але ще важче писати. От і вся логіка, Самковський.

– Чудово, щось та й маємо, – сказав той. – Львів – не Відень, тут він так просто не сховається.

– Тепер ще одне, – додав комісар. – Як багато у нас крамниць, де продається канцелярське начиння?

– Три-чотири, не більше, – відповів ад'юнкт.

– Папір, на якому Упир написав записку, вироблено не у Відні… Отже, й куплено також не там.

Вістович акуратно підніс папірець до світла.

– Бачите ці водяні знаки, Самковський? Здається, папірня в Перемишлі…

– Отже, аркуш куплено тут?

– Найпевніше.

– Значить, хтось із торговців міг би пригадати високого чоловіка з пошкодженим пальцем на правій руці… Це буває помітно під час розрахунку.

– Малоймовірно, – посміхнувся Вістович, – але опитати їх слід.

– Гаразд, я цим займуся.

В двері, не постукавши, протиснувся черговий і тицьнув Самковському чиюсь візитку.

– Курва твоя мати! Де дисципліна? – гримнув на нього той.

Черговий пробурмотів якесь вибачення і відступив на кілька кроків назад.

– «Доктор Зиґмунд Фройд, Відень, Бергассе, 19», – прочитав на візитці Самковський.

– Заклич, – наказав Вістович черговому.

– Слухаюсь, – відповів той і вийшов за двері.

– Останнім часом тут самі віденці з візитами, – промовив упівголоса комісар.

Доктор Фройд зайшов до кабінету, і Вістович одразу впізнав у ньому чоловіка, який намагався прочитати напис на дверях тютюнової крамнички кілька днів тому. Поліцейський не стримав усмішки, хоч розумів, що виглядає при цьому по-дурному.

Привітавшись, доктор найперше запитав, чи говорять присутні німецькою. Коли в цьому його запевнили, гість полегшено зітхнув, сів на стілець і запалив сигару.

– Якщо не помиляюсь, панове, саме ви займаєтесь ланцюжком убивств, які сталися у Відні, а одне нещодавно тут, у Лемберзі? – запитав доктор.

– Ви чудово обізнані, якщо говорите про «ланцюжок убивств», пане Фройде, – зауважив комісар, коли перше здивування від почутого минуло.

– У мене свої причини так говорити, добродію. Про них я ще скажу, – мовив доктор. – А зараз будьте ласкаві відповісти на запитання.

– Так, ми… – трохи роздратовано сказав комісар.

– Тоді я розповім вам дещо незвичайне. І прошу мене не перебивати…

Доктор Фройд підтягнув до себе попільничку. Струсивши в неї попіл від сигари, продовжив:

– Близько трьох тижнів тому я вирушив з Відня до Лемберга. Мене запросили до тутешнього університету прочитати курс лекцій з моєї теорії психоаналізу. Не вдаючись у надмірні пояснення, скажу, що я психіатр і непогано знаюсь на своєму фахові.

У день від'їзду до мене на прийом записався досить незвичайний молодий чоловік на прізвище Німанд. Я сприйняв би це за якийсь жарт і був би готовий, як Поліфем зустрітися з цим Одіссеєм [19] За Гомером, Одіссей сказав циклопу Поліфему, що його звати «Ніхто». Через це циклоп не зміг потім пояснити, хто його осліпив. , однак його направив до мене мій колега, доктор Ервін Когер. А той би ніколи не дозволив собі такого жарту. Якуб Німанд виявився типовим невротиком, якого мучили нічні видіння. Таких випадків у моїй практиці вже були десятки, і я, без сумніву, міг би йому допомогти, але його видіння було вкрай нетиповими. А саме: цей чоловік уві сні бачив убивства. Точніше, убивства, які відбувалися згодом на вулицях Відня.